Мат

Поряд з моєю оселею будують триповерховий будинок. Вже не кажу, що прощаюсь з сонцем. Кожного ранку прокидаюсь від густого мату, яким поливають всіх робітники (хоча за всіма ялтинськими офіційними правилами будь-яке будівництво в Ялті влітку припиняється). Іду на море. Серед бабусь, сімейних пар і дітей стоять два "орангутанга" і спілкуються - з матом. Не вважаю себе чистоплюйкою, але коли тотальний словесний бруд лється без кінця, кулаки стискаються. Пішла до них з пропозицією відпочити на безлюдному острові, але почула - "Мы нормально разговариваем". І навколо всі мовчать. Настрій зіпсовано.
Де ж наше громадянське суспільство? Чому миримось? Того варті?
З останніх новин. Прочитала, що в Горлівці міськрада відмовилась поставити погруддя Стусу, навіть без вкладання коштів. Більшість депутатів вважають його ворогом, а один навіть сказав: "Это из-за него наших детей убивали!" (??!). Це ж Горлівка, університетське місто, а при владі ліміта. Зараз радять перевіряти не лише судимість, але й психічне здоров'я кандидатів в депутати. Але ж починати треба з мінімального - тест на оволодіння початковою освітою! Знання української мови, культури, історії - хоч би на рівні учня 4-ого класу.
Проте выдразу виникає наступне питання. А хто ж за такого телепня голосував? Яка в них освіта (мораль відсутня, очевидно)? Як так виходить - гарний синьоокий чоловік з немалими біцепсами цілий рік працював, щоб привезти свою дружину і двох дітей до моря, помилуватись рожевими відтінками крайнеба, бризками хвиль, щасливим сміхом дітей. Натомість слухає мат і... мовчить. Допоки?
P.S. Сьогодні довідалась, що колега з Музею Чехова, його багаторічна "кариатида", вчена з іменем, звільняється. Кажуть, світоглядний конфлікт. Новий директор, з донецьких, що не має ніякого відношення до культури... Не витримала. Задихалась в цій атмосфері. Там був мат безсловесний. І пішла. Поки що - у кращому випадку - коли чуємо мат, ми здатні піти геть. Але, як сказав поет, "Только этого мало".