Вишиванка для набережної

Вперше в історії Ялти!.. Це правда - вперше! Зібралися люди у вишиванках, щоб пройти по набережній над морем. Більшість - молоді: студенти, школярі. Але були і представники старшого покоління, передусім викладачі, представники національних громад. До українців долучилися кримські татари, білоруси та ін. Та все ж переважали українські вишивки, бо традиційна культура дуже багато важить для нації, яка зупинилася на роздоріжжі між державністю і повною асиміляцією. Завдяки цій  традиційній культурі ми Є!!!
Не обійшлося без провокацій. Нас закликали стати "русскими", обзивали фашистами. Але попри небезпеки подібних епідемій у нашому суспільстві вишиванка ще багато-багато років дозволятиме гордо розправляти плечі тим, хто вважає себе українцями. Сьогодні це бачила ялтинська набережна. На підтвердження - кілька світлин. З часом додам більше.  

Мер ПР

З кожного куща в Ялті і на околицях зараз виглядає брита голова Ілаша. Це – мер ПР. 

Колишній – спочатку був оголошеним кращим мером України, а потім його свої ж турнули і навіть заарештували. Самі вибори не мають ніякого сенсу. «Якщо партія сказала…». Ймовірно, ця реклама мене дратує меншою мірою, ніж зазвичай, бо Ілаш – україномовний буковинець, і його висування «донецькими» є трохи абсурдним (чи не з когорти так званих «фашистів» його рід?). Слухала Ілаша біля пам’ятника Руданського. Недурний. Правда, віддавав шану він Руданському-лікареві, і ні слова не сказав про поета!..

Що ж робити українцям? «Батьківщину» не пустили, «Удар» проспав усю кампанію, один з карпатських легенів балотується від «гордих комуністів» і красується з полум’яним поглядом на рекламах, інший вусатий козак став на чолі «зелених» (двоє останніх – друзі, добре відомі в українській громаді), третій українець, колишній афганець, дійсно чимало робить для захисту міста, але всі троє набирають однаковий мізер. Як каже С., хлопці в школі арифметику не вчили. Є ще «свободівець», колега-професор, програма якого нагадує фейлетон. Але він не набирає навіть мізеру… Хто порадить, що робити в цій ситуації?

Експеримент розчавлення тих, хто опирається «варягу», «ихнему», успішно продовжується. 

ТРЕТІЙ БУКЕТ

Цього року День перепоховання Шевченка в Ялті пройшов непомітно. Суєта навколо виборів, кінець навчального року, а ще підготовка до небувалої в історії Ялти акції «Мегамарш у вишиванках» витіснили дату 22 травня на маргінеси пам’яті. Наступного року таки слід підхопити ініціативу Києва і провести шевченківські читання біля пам’ятника.

Та все ж родинний похід до Шевченка ми провели. Коли прокинувся Ярчик, я піднесла його до Тараса. І яке ж було моє здивування, що до наших двох букетів, що виглядали так сиротливо на трохи забрудненому п’єдесталі, додався ще третій! Буквально за якихось 10 хвилин, поки Орест міряв щойно куплену вишиту сорочку, чиясь рука тихо поклала квіти вишневого кольору до підніжжя Шевченка. І незнайомць (чи незнайомка) зник.

Тут треба помовчати, щоб не впасти в сентименталізм. Код цього мовчання – «Ще не вмерла Україна».

ГЕНДЕР-Р-Р

Цього року «Голос країни» має менший магнетизм. Та все ж дивлюся. Остання передача принесла розчарування і… яскраві приклади для курсу з гендеру: дівчата співають краще, але проходять далі юнаки. Бо тренери розраховують, що аудиторія в загальній масі більш схильна підтримувати хлопців.

ЇДЕМО В ГРУЗІЮ!

Ідея «Лесиного кола» (громадське об’єднання – скорочено ГОЛКа), хоч незареєстрованого, виявилася доволі енергетичною. Вже взяли білети на літак. Їдемо до Лесі – через 100 років.

НІЧ «ОРГІЇ»

Чергова європейська акція «Ніч музеїв» в Ялті пройшла під знаком «Оргії» Лесі Українки. І зрозуміло чому – це ж останній твір письменниці, написаний за кілька місяців до її смерті. І пройшло з цього часу сто літ.

Відкриття було на диво урочисте біля пам’ятника Лесі – з співаками, музикантами і навіть циркачами. Кажуть, у зв’язку з позачерговими виборами мера нам така милість місцевої влади. А потім бажаючі розійшлися по музейних експозиціях.

До нас потрапили зовсім молоді люди, налаштовані на розваги. Але вже десь у другій залі я вже бачила сфокусовані зіниці, налаштуваня на одну хвилю. Ми поєднали уривок з «Блакитної троянди», виставку – мистецькі осягання оргії, і вплели в це мотиви Грузії, де Леся написала свій останній твір і де її не стало. Коли підбирала музику – плакала. Під час «Ночі» переживала за посередній звук. Але грузинський дудук зробив свою справу. Найбільш ефектним мала бути остання зала, за сценарієм – «Віртуальна галерея Федона». Живі скульптури Мецената, Антея і Неріси таки справили враження. А ще – в супроводі монолога Річарда Айрона. На мить повірилося у воскресіння театру «Сім муз».

Репетиція літа

Календар інколи робить справжній подарунок - неочікувані канікули. На жаль, сьогодні вони закінчуються. Довго мріяла поставити садову гойдалку під столітнім деревом у нашому дворі. І нарешті мрія збулася. Там, мабуть, проведемо ціле літо, спостерігаючи, як росте Ярчик. Все-таки є в нашому житті цінності, які всупереч всім негараздам на політичному олімпі, футбольних аренах, в середовищі наукового бомонду здатні приносити неабияку радість, якою ніколи не напитися. Такою вийшла для мене ця репетиція літа. А, може, репетиція буття літньої людини...