Нещодавно мудрий професор безапеляційно заявив, що я – тип емоційний. Так це чи ні – не знаю, бо в певних колах маю репутацію «прагматичної і своєкорисної». Якщо серйозно, то з віком будь-яка людина стає більш раціональною, принаймні так мені здається. Я навіть не дуже розумію, що таке «емоційний тип», власне, це мені і нецікаво, але майже кожного ранку гостро відчуваю, що емоції заважають мені жити. Це коли після кави залізу в Інтернет, прогляну новини чи їх анонс, а далі… руки перед усією запланованою роботою вже опускаються.
З «висувань» у кандидати мої емоції трохи підживились позитивом, зокрема ностальгійними згадками про Майдан 2004. Але були і «горошини для принцеси», таки добрі каменюки.
От, скажімо, колись я читала інтерв’ю Гришка про те, що він має намір стати наступним Міністром культури. А тепер на власні очі переконалась, як він рішуче йде до омріяної кар’єри. Адже останніми роками кум Президента Гришко повсякчас декларував свій патріотизм і проєвропейськість, але виявився… королем співочої свити Януковича. Я далека від того, щоби всіх поп-співаків називати «співаючими трусами», серед них дійсно є талановиті люди, які приносять визнання Україні і мають свою позицію. Скажімо, навіть Ігор Ліхута більше викликає поваги своєю послідовністю. Врешті, після того, як він пережив страхи, коли його мало не побили під час Помаранчевої революції, то став дуже виважено давати інтерв’ю про Україну як єдине ціле, де в окремих людей просто різняться політичні симпатії. Але у випадку з Гришком, зіркою оперної сцени, заїдає інше. Вивчаючи аристократичний код у Лесі Українки і шукаючи його у сучасному довкіллі, вкотре переконуюсь, що мав рацію Золя (те саме є і у Франка та ін.): інколи проститутки проявляють більше шляхетності, ніж представники елітних соціальних кіл. Так що перспективи мати ось такого Міністра-альфонса у нас вимальовуються досить чітко.
А зранку – Ульянченко про Ющенка. Всі сили наш вінценосний віддав на боротьбу з Тимошенко. І наостанок гордо став у лави Януковича. Який жахливий парадокс – тоді всім миром став наш народ, щоб Ющенко (майбутнє) не пропустив до влади Януковича (вчорашнє). І ось через п’ять роки так само натхненно цей Ющенко разом зі жменькою «своєї нації» роблять все можливе і неможливе для того, щоб простелити червону доріжку під ногами того самого (абсолютно того самого!) Януковича.
Втім, це все вже було в історії. І про нас, електорат, з кривими посмішками, мовляв, «всі вони однакові», вже давно говорили мудреці: Не бійтесь ворогів, хоч вони можуть вас вбити. Не бійтесь друзів, хоч вони можуть вас зрадити. Бійтесь байдужих. Це при їх мовчазній згоді відбуваються всі вбивства і всі зради на землі.
Публікації
