Вона

Збулась моя мрія. Думала, малювала в уяві - і ось багатотисячний мітинг під СІЗО співає з Тарасом Чубаєм "Вона". Дивилась пряму трансляцію по і-нету. Але якраз після виходу Чубая (на милицях!) зв'язок зник (?!!!). Отож слухаю старий запис і тішусь ось чим: наш народ таки шляхетний, якщо 5 тисяч вийшли висловити підтримку тій, котру часом не без іронії називали ВОНА. Вийшли тоді, коли ВОНА не на коні, а під конем.

Леся у свічках

Цього року просвітяни, прихожани, студенти і викладачі КГУ таки зустрілись в день вшанування жертв голодомору. Завдяки Лесі Українці. Спочатку в експозиції музею згадали тих, завдяки яким 33-й "зафіксований і нетлінний". Потім, вже біля пам'ятника, запалили свічки, о. Ігор проказав молитву. А після виступів помолились подумки разом з Тарасом Петриненком - "Боже, Україну бережи..."

Важкі були ці дні . Підбирали факти, переглядали фото, слухали музику... Весь час на грані сліз. Але це не для чужих очей.
Вдома, за родинною вечерею, мені сказали, що я могла би не народитись... Це правда. Дякую, Боже, що Ти, міркуючи, кого залишити на світі з великої болгарської родини, вибрав мою маму.

Баранову

Прошу з сьогоднішнього дня не вважати мене членом Національної спілки письменників України. Для мене є неприйнятним входити до спілки, яка відкрито взяла курс на колабораціонізм.

Р.S. Розумію, що мене ніхто не почує, та й письменницею себе не вважаю, хоча спілчанський білет отримала. Але для себе я визначилась твердо. І від цього почуваю себе спокійно. Проте думаю, що ще неодноразово буде соромно за цю дивну совкову організацію, яка називає себе НСПУ, але за мету має лише якомога більше вихопити з корита.

Ветеранське

Хвиля піднесення до Дня свободи - неможлива. Колись в Ялти прорізався демократичний голос. Тепер я нічого не очікую. Навіть випити і згадати ті дні нема з ким. Але все ж не розділяю нагнітання різних обговорень на кшталт "Чому програла помаранчева революція?"
Панове, про що Ви полемізуєте? БУДЬ-ЯКА революція закінчується зжиранням своїх "дітей" і тимчасовою перемогою реакції. Але почався відлік іншого часу. Так само і в нас. Свободу не спинити.
Полистайте підручники історії. Інша річ, що це історія, яка випала на наш час. І ми не можемо змиритись з тим, що після ночей любові приходять інші (боюсь бути цинічною...). Та, направду, свободу не спинити. 

"Вона" піднімає людей

Нарешті придбала планшет. Поки корпалась у новій системі (не без розчарування початківця), слухала Х-фактор. Кензов заспівав "Вона". Хай трохи фальшивив, але не без експресії. І зал захоплено вітав його, скупавши в оваціях.
Це дійсно не зрозуміти тим, хто не потрапив свого часу під чар цієї пісні. "Вона" таки справді була суперпопулярна - для провінціалів з душею передусім, та не тільки для них. "Вона" має магію, яку важко пояснити. Дивлячись часом під час письменницьких зустрічей на рудоволосу і затяту Галину Пагутяк, з трудом уявляю, що саме їй Кость Москалець присвятив цей текст-видих.
Але останнім часом рядки пісні асоціюються для мене виключно з Юлією Тимошенко. Про це неодноразово говорила друзям і, здається, писала. Це вона - "сидітиме сумна", це ми - розбіжимося по "русифікованих містах", це перед нами - "ніч безмежна і пуста".
Послухайте, але на таку масову сцену, свідомо чи несвідомо, пісню вивели чи не вперше? І чи думали про Юлю той, хто запропонував, той, хто співав, ті, хто вставали з місць з єдиним поривом, ніби почувши давно очікуваний пароль, і ті, хто відправляв смс-ки, голосуючи не так за голос козака-панка, як за... 

88-а хвилина

Це варто легенди. Шкода, що матч був товариський. На 88-й хвилині вболівальники затягнули гімн. Спочатку невпевнено, ніби від відчаю. Але вже на рядку "Душу й тіло ми положим за нашу свободу" голоси зміцніли і наповнились такої певності, що... А на 92-й забили гол. Це була перемога над німцями.
Дякую львів'янам за урок. Треба тільки згуртуватись і всім разом заспівати життєдайні слова гімну, і перемога буде за нами. Коли ж він прийде, цей час-X?

Пам'ятник ананасу

Новий совок... Уряд Криму рапортує про досягнення (?) стратегії розвитку автономії, що прийнятий був кілька місяців назад. З презентацією і свитком цифр, виключно позитивних. Аудиторія похвальбу чиновника, що схожий на ентузіаста-студента, сприймає скептично. Аргументи економістів особливо чітко і легко доводять абсурдність розрахунків, за якими очевидний свідомий обман.
Мені найбільш прикро, що, пропагуючи розвиток курорту передусім як санаторійно-туристичної зони, про розвиток культури, збереження пам'яток і т. п. просто нічого не говориться. На що розраховані прожекти? До нас приїдуть дикуни? Їм би лиш "хліба й видовищ" та комфортного унітазу?
А Крим - це ж дійсно пласти культури. Я вже не говорю про його сакральність. Найбільш обурливим виглядає пропозиція впритул з Бахчисараєм влаштувати багатогектарний китайський діснейленд, попередньо вирубавши приватні і неприватні сади. Це ж той Бахчисарай з його мусульманською культурою тиші, про який писала Леся Українка:

Повітря дише чарівним спокоєм,

Над сонним містом легкокрилим роєм

Витають красні мрії, давні сни.

І верховіттям тонкії тополі

Кивають стиха, шепотять поволі,

Про давні часи згадують вони…

Так можуть чинити тільки окупанти.

А Ялта... Знаменитий маяк Бертьє-Делагарда, що свого часу задумали побудувати на одній лінії між Іоанно-Златоустівським храмом і вершинами Ай-Петрі, скоро перетвориться у призабутий міф. На його місці запланували висотно-пузатий готель з рестораном і т. п. І отака головешка буде випирати перед чудовим партером над відкритим морем - нашою Набережною. Чистий тобі пам'ятник ананасу, чи то пак нашій добі, під "ананасовою" головою.