Вишиванка для набережної

Вперше в історії Ялти!.. Це правда - вперше! Зібралися люди у вишиванках, щоб пройти по набережній над морем. Більшість - молоді: студенти, школярі. Але були і представники старшого покоління, передусім викладачі, представники національних громад. До українців долучилися кримські татари, білоруси та ін. Та все ж переважали українські вишивки, бо традиційна культура дуже багато важить для нації, яка зупинилася на роздоріжжі між державністю і повною асиміляцією. Завдяки цій  традиційній культурі ми Є!!!
Не обійшлося без провокацій. Нас закликали стати "русскими", обзивали фашистами. Але попри небезпеки подібних епідемій у нашому суспільстві вишиванка ще багато-багато років дозволятиме гордо розправляти плечі тим, хто вважає себе українцями. Сьогодні це бачила ялтинська набережна. На підтвердження - кілька світлин. З часом додам більше.  

Мер ПР

З кожного куща в Ялті і на околицях зараз виглядає брита голова Ілаша. Це – мер ПР. 

Колишній – спочатку був оголошеним кращим мером України, а потім його свої ж турнули і навіть заарештували. Самі вибори не мають ніякого сенсу. «Якщо партія сказала…». Ймовірно, ця реклама мене дратує меншою мірою, ніж зазвичай, бо Ілаш – україномовний буковинець, і його висування «донецькими» є трохи абсурдним (чи не з когорти так званих «фашистів» його рід?). Слухала Ілаша біля пам’ятника Руданського. Недурний. Правда, віддавав шану він Руданському-лікареві, і ні слова не сказав про поета!..

Що ж робити українцям? «Батьківщину» не пустили, «Удар» проспав усю кампанію, один з карпатських легенів балотується від «гордих комуністів» і красується з полум’яним поглядом на рекламах, інший вусатий козак став на чолі «зелених» (двоє останніх – друзі, добре відомі в українській громаді), третій українець, колишній афганець, дійсно чимало робить для захисту міста, але всі троє набирають однаковий мізер. Як каже С., хлопці в школі арифметику не вчили. Є ще «свободівець», колега-професор, програма якого нагадує фейлетон. Але він не набирає навіть мізеру… Хто порадить, що робити в цій ситуації?

Експеримент розчавлення тих, хто опирається «варягу», «ихнему», успішно продовжується. 

ТРЕТІЙ БУКЕТ

Цього року День перепоховання Шевченка в Ялті пройшов непомітно. Суєта навколо виборів, кінець навчального року, а ще підготовка до небувалої в історії Ялти акції «Мегамарш у вишиванках» витіснили дату 22 травня на маргінеси пам’яті. Наступного року таки слід підхопити ініціативу Києва і провести шевченківські читання біля пам’ятника.

Та все ж родинний похід до Шевченка ми провели. Коли прокинувся Ярчик, я піднесла його до Тараса. І яке ж було моє здивування, що до наших двох букетів, що виглядали так сиротливо на трохи забрудненому п’єдесталі, додався ще третій! Буквально за якихось 10 хвилин, поки Орест міряв щойно куплену вишиту сорочку, чиясь рука тихо поклала квіти вишневого кольору до підніжжя Шевченка. І незнайомць (чи незнайомка) зник.

Тут треба помовчати, щоб не впасти в сентименталізм. Код цього мовчання – «Ще не вмерла Україна».

ГЕНДЕР-Р-Р

Цього року «Голос країни» має менший магнетизм. Та все ж дивлюся. Остання передача принесла розчарування і… яскраві приклади для курсу з гендеру: дівчата співають краще, але проходять далі юнаки. Бо тренери розраховують, що аудиторія в загальній масі більш схильна підтримувати хлопців.

ЇДЕМО В ГРУЗІЮ!

Ідея «Лесиного кола» (громадське об’єднання – скорочено ГОЛКа), хоч незареєстрованого, виявилася доволі енергетичною. Вже взяли білети на літак. Їдемо до Лесі – через 100 років.

НІЧ «ОРГІЇ»

Чергова європейська акція «Ніч музеїв» в Ялті пройшла під знаком «Оргії» Лесі Українки. І зрозуміло чому – це ж останній твір письменниці, написаний за кілька місяців до її смерті. І пройшло з цього часу сто літ.

Відкриття було на диво урочисте біля пам’ятника Лесі – з співаками, музикантами і навіть циркачами. Кажуть, у зв’язку з позачерговими виборами мера нам така милість місцевої влади. А потім бажаючі розійшлися по музейних експозиціях.

До нас потрапили зовсім молоді люди, налаштовані на розваги. Але вже десь у другій залі я вже бачила сфокусовані зіниці, налаштуваня на одну хвилю. Ми поєднали уривок з «Блакитної троянди», виставку – мистецькі осягання оргії, і вплели в це мотиви Грузії, де Леся написала свій останній твір і де її не стало. Коли підбирала музику – плакала. Під час «Ночі» переживала за посередній звук. Але грузинський дудук зробив свою справу. Найбільш ефектним мала бути остання зала, за сценарієм – «Віртуальна галерея Федона». Живі скульптури Мецената, Антея і Неріси таки справили враження. А ще – в супроводі монолога Річарда Айрона. На мить повірилося у воскресіння театру «Сім муз».

Репетиція літа

Календар інколи робить справжній подарунок - неочікувані канікули. На жаль, сьогодні вони закінчуються. Довго мріяла поставити садову гойдалку під столітнім деревом у нашому дворі. І нарешті мрія збулася. Там, мабуть, проведемо ціле літо, спостерігаючи, як росте Ярчик. Все-таки є в нашому житті цінності, які всупереч всім негараздам на політичному олімпі, футбольних аренах, в середовищі наукового бомонду здатні приносити неабияку радість, якою ніколи не напитися. Такою вийшла для мене ця репетиція літа. А, може, репетиція буття літньої людини...  

До Шевченка

Кожного року Леся Українка у свій День народження стимулює моє бажання піти до Шевченка. Так було і нині. Школярка з Сімферополя, одна з переможців конкурсу "Змагаймось за нове життя", напрочуд проникливо прочитала рядки поезії "На роковини":

Вкраїна бачила не раз, 

як тії закоханці

надвечір забували все,

про що співали вранці,

і, взявши дар від неї, йшли

до іншої в гостину;

вони не знали, що то є

любити до загину.

Він перший за свою любов

тяжкі дістав кайдани,

але до скону їй служив

без зради, без омани.

І згадалися ті численні "закоханці", і ці слова бриніли в мені кілька тижнів.

Сьогодні ялтинський Шевченко теж в квітах. З влади представників не було (легше дихалося!). Вкотре шанувальниками Кобзаря проявили себе представники старшого покоління. Але все ж мені вдалося познайомити наших "патріархів" з молодими силами. Вирішили накреслити спільні плани, зокрема вже розпочати підготовку до 200-ліття Шевченка.  

І ще одну подію чекаю: прем'єру ораторії "Страсті по Тарасу". Це повинна бути загальноукраїнська культурна подія! Лібрето написав Василь Вовкун. Вперше зі своїм національним проектом такого рівня він виходить на люди після тривалої паузи. За свої міністерські роки Василь нажив багато ворогів серед друзів. Може, багато що переоцінив (якби ж то!), зализав рани. Я страшенно рада знову почути пульс його унікального творчого потенціалу. І хоч бандитські реалії сьогодення кожний день хапають за горло, та все ж - "не вмирає душа наша..."! 

Оргія як тест

Піймала себе на тому, що пишу дописи лише в "календарні" дні, що видає мою консервативність або, якщо хочете, совковість. Невже в інші дні нема подій-зрушень, напруги думок, почуттів? Мо'старість?
Сьогодні була на "Оргії". Задумавши цю подію в Ялті на День народження Лесі Українки, не була певна, що нам вдасться зібрати аудиторію в доволі таки інертній Ялті. Але зал був повен. Шкода, що коли я говорила вступне слово, то надто сліпило очі світло, і я не змогла охопити всю панораму залу, особливо балкони, поглядом.
Про саму виставу писати не хочеться. Я мала уявлення про неї ще раніше. Воно не змінилося.

 Хоч поринути в текст Лесі Українки завжди приємно. До речі, на цей раз відкрила як ключову фразу, яка раніше оминала сліпими очима:

                       Ти мене замкнеш?

Тоді вже я напевне буду знати,

що ти мене перекупив у рабство. 

Це вже завтра-післязавтра буду дискутувати. Сьогодні я хочу просто сказати такі важливі для мене слова: зал був повен! і була тиша! і були аплодисменти...

І коли я ввійшла в цей зал, то очі стали вологі, коли побачила одного з моїх студентів. Він - інтелектуал, справжній філолог, аполітичний, з гарним поглядом на життя, неабиякою силою духу. Таким я знала цього п'ятикурсника з російським прізвищем і донецькими коренями. Чим же була зворушена зненацька? Він прийшов на виставу у чорній вишитій сорочці. 
І це було так просто, гідно, ніби він в дитинстві бігав босим по волинській землі...
Це і була моя оргія душі.
Мо'старість?

На шлях я вийшла ранньою весною...

Сьогодні - день народження Лесі. Вже певно чверть століття це для мене головне свято року. А рік цей особливий - минає 100 літ без Лесі. Звісно, тілесної. Бо вона (чи хай буде її слово) залишилися тут, з нами.
За моїми спостереженнями, у великих містах дні народження письменників, діячів культури згадують у вузькому колі, більш формально. А в маленьких містечках і селах залишився потяг до народного гуляння. У нас ситуація особлива - Крим, який тільки пізнає Україну. Тому гріх не використати кожну нагоду.
До речі, останнім часом, мені здається, Крим охоплює політоманія. Принаймні Ялта "сіла" на Шустера всерйоз (а я його перестала дивитися, хіба фрагментами, або ж читаю). Останніми днями, куди не зайду (магазин, перукарня, маршрутка), - скрізь обговорюють останню передачу. І в один голос нападають на свободівців та ударівців. Цікаво, що ще недавно ялтинці дружньо критикували "регіоналів", емоційно і відважно. Здавалося, відбувається переворот в свідомості. Але як тільки на горизонті з'явилися свободівці... Невже мають рацію ті, хто каже: "Свобода" - креатура бандитів-регіоналів.
Але я відволіклася. Сьогодні, як завжди в День народження, біля пам'ятника Лесі, що найближчий до моря, було людно. І звісно, що абсолютна більшість з них "приведені". Але, як на мене, варто було хлопцям і дівчатам на короткий термін вирватися з коловороту щоденності та відчути трохи іншу атмосферу, іншими очима подивитися на пам'ятник, повз який часто проходять, пробігають...
Думаю, що кілька фото засвідчать: в мене є підстави для припущення, що недаремно я і мої колеги привели своїх вихованців до Лесі. Принаймні для мене це важливіше, ніж добра звістка, що міська влада (нарешті!) виділила кошти на кошторис ремонту музею (гроші це чималі, і кілька років після прийняття ухвал на найвищому рівні місту вдавалося їх ігнорувати).
Отож, останні дні зими. Але в повітрі вже бринить весна... Леся і ялтинці...

КРУТянський день (уродин)

Правду кажуть, якщо Тобі дається забагато, то це розбещує. Сьогодні аж забагато (і несподівано!) було вітань, подарунків. Від того дійсно відчуваю себе цілком розбещеною. Поспілкувалася з найближчими "далекими", посиділи у затишному сімейному колі, розглянула сюрпризи від колег і учнів.
Та все ж у кінці дня визнаю, що найбільш знічена подарунками, на які не заслужила. І за що це мені? Молодий чоловік, з яким я в житті спілкувалася десь хвилин 15, надіслав розкішний том праць Шевельова. А колишня студентка, в якої вряди-годи викладала, принесла мені ікону св. Світлани (Фотини). Ще не звикла до оновлення стіни навпроти: і кольрів ікони, і ч/б фото на книжці, що знайшла своє місце на головній книжній полиці. Заворожуюче фото: вже немолода людина просто йде дорогою, спираючись на костур - а погляд не відірвеш!..
Що ж, минула ще одна зарубка на віку. І поступово я звикну до ікони святої і світлини вченого скитальця. Але дивуватися життю не перестану. Невже? Як писала Леся, "І віра ця щира?". Боже, дай мені ще трохи часу на віру в дива.
Лише одного подарунку не дочекалася. Адже сьогодні День героїв Крут. Тільки ввечері змогла переглянути новини. Як скупо там згадується ця подія! Як мало людей згадує "мучнів-українців"! Але це вже інша мелодія. Її можна зіпсувати словами. Та і чи варто їх шукати, коли вже написані такі поетичні рядки:
Холодна тиша. Місяцю надламаний,
Зо мною будь і освяти печаль мою...
Я виноград відновлення у ніч несу,
На мертвім полі стану помолитися,
І будуть зорі біля мене падати.
(В. Свідзінський)

Живий ланцюг 2013

І знову Ялта подивована. На Набережній, від готелю "Ореанди" до Макдональдса шикується юнь з синьо-жовтими розмальовками, стрічками і прапорцями. Цього року нас зібралося десь півтисячі.
І загалом ялтинці привітно реагували на акцію. Щоправда, цього року значно менше було скандувань. Очевидно, якийсь острах (або попередня розмова!) скував організаторів. Що, цілком ймовірно, стало наслідком виходу в студентський народ всього керівництва університету.
Чесно кажучи, враження двоїсте. З одного боку, це непогано, що всіх присутніх вітав ректор, розпочавши свій спіч українською, а навколо проректори аплодують з синьо-жовтими відзнаками. З іншого, щось насторожує... Є ж така мудрість: якщо не здатен подолати стихійний рух, треба його очолити.
Та залишмо недовіру, яка свідчить, що я вже типовий представник людей похилого віку. Насправді - це факт, який репрезентує зовсім інше обличчя Ялти. Студентський осередок омолодив її не лише зовні, але й за духом. Щодо університету, то... Направду в ньому створений осередок свободи, яка була завжди надбанням європейських вишів. Тут не тиснуть (майже) ідеологічним пресингом, проводяться акції з різним пафосом, або ж з таким успіхом  ігноруються різного виду події. Все тут є, але тихо і природно молодь прихиляється до української ідеї-мрії, яку нікому так і не вдалось сформулювати. Але вона є, витає в повітрі, струменіє в очах юнаків і юнок, які піднімають руки в живому ланцюзі.

Це - Ялта. І разом нас багато! 

Щедруємо!

Сьогодні вперше у сімейному колі слухали і співали колядки. Це перші колядки і щедрівки маленького Ярослава, якому щойно минуло 4 місяці. Слухав, широко відкривши очі, і навіть намагався підспівувати. Дай Боже, щоб при звуках цих дивних пісень у нього завжди відгукувалося серце.