пʼятниця, 30 січня 2009 р.

Post-tost

День народження – гарний привід для рефлексій। Але приходить час, коли зміну віку фіксуєш принаймні десятиліттями, попадаєш у якийсь стан невагомості, минуле і прийдешнє освітлюються іншими відтінками, змінюються рельєфи, дещо запорошується вщент. Все-таки цікава річ життя! Ніяк не могла уявити, що найближчим для мене товариством стане покоління дітей. І з ними чи не найкомфортніше пити пиво у піцерії, розмовляти про „крутян”, слухати морський прибій.

А ще кайфовіше наступного дня повернутись до своїх буднів, абстрагувавшись від політики (яка ще хапає мене за хвіст, як я від неї не втікаю), розбиратись собі у таємницях тетраксиса, слухати дощ, виховувати улюблену кицьку Маріквіту.
Певно, людський вік проходить якийсь лабіринт, відповідно до загальнолюдського процесу, тільки навпаки. Як у тому студентському анекдоті:
- Прийшов Сократ і сказав: „Все звідси!”, - показавши на чоло.
- Прийшов Христос і сказав: „Все звідси!” І показав на серце.
- Прийшов Карл Маркс і сказав: „Все звідси!” Показав він, звісно, на живіт.
- Прийшов Фрейд і сказав: „Все звідси!” І показав, як належить, нижче живота.
- Але прийшов Ейнштейн і мовив: „Все – відносно”.
Напевно, я вже пройшла, дякувати Богу, всі ті сходинки і тепер перебуваю у цьому стані відносної невагомості. Втім, по цих сходинках, ймовірно, можна бігати туди-сюди. А моє дитинне „я” ще часом допитливо шукає незвідане. До речі, інфантильне питання: чому гласники нової мудрості завжди євреї?

середа, 7 січня 2009 р.

Україна як сектор Газа

Новий рік розпочався своєрідно. 1 січня, ледь розплющивши очі, спостерігала по телевізору, як нам відключають газ Діди Морози з Росії. Прийшло Різдво. Тепер і Європа отримала такий подарунок. Але честь бути злочинцем більшість ЗМІ надають Україні. Безсумнівно, Росія -не християнська країна. Століттями вироблялись звичаї бути максимально уважними до близьких власне на Різдво. У заповідях, скажімо, - заборона сваритись. Але єзуїтське виключення газу саме в святкові дні, показово, як різдвяне шоу, - такого ще не було в наших стосунках.
Вік живи – вік учись! Не певна, що нашим політикам вдасться з гідністю вийти з цієї ситуації. Не певна за люд, який флюгерно залежить від інформації сусіда, що, кажуть, називався колись „братом”. Ну що ж, будемо їсти кутю, поглядати в Інтернет, стрибати по телеканалах, які Росія чомусь не перекриває і цим блакитним потоком готова нас купати від світання до смеркання. А ще краще – втекти геть від теми блакиті і сині.
У Ялті – чи не найтепліше зараз, морозу нема। Промосковські політики та заангажовані ними потирають руки, що „бандерівська” Україна і тепер уже очевидно „гітлерівська” Європа у святий вечір (чи то пак по-їхньому „сочельник”!) захворіли на косоокість, як моя кішка, бо повсякчас мусять косити, що то тепер „учудит Россия-матушка”!
Я трохи розлінилась, але колись була в нас така компанія – „Кримська КУТЯ”, тобто Клуб Українських Творців Ялти। Піти б зараз, як раніше, на Іоаннозлатоустинське кладовище та понести куті на могили Руданського, що біля самотньої смереки, а потім до Григорука – символу Розстріляного Відродження в Ялті, та й інших пращурів варт провідати, погомоніти। Гарно було б! Але і тут синітиме вдалечині море...
З Новим роком! Він дійсно у нас обіцяє бути своєрідним. Україна опинилась у секторі Газа.