понеділок, 11 травня 2009 р.

Маразм

Вщухає девятотравнева температура. Цього року якось особливо відчувалась штовханина поглядів, переконань і цінностей – від ЗМІ до вулиці. І за сімейним столом не обійшлось без дискусій, де головним козирем все-таки були спогади близьких і не дуже людей, що, пережиті, стали власним досвідом.  Але і спогади не можуть бути незаперечним аргументом, бо це такі маленькі цяточки безмежного спектрального зрізу...

Смішно і прикро чути і читати різні мудрування з дидактичним підтекстом, претензії на нові оцінки другої світової війни, натхненні хуторянською філософією. Війна – це велике спільне горе, що змушувало людей (з якого боку вони б не воювали) втрачати людську подобу, підкорившись звірячим інстинктом. Одиниці були здатні на опір цьому пресингу силою духу, промінням душі, а незнищенне прагнення до героїзації тих трагічних років (з будь-якого боку) – абсурдне.

Переглянутий вночі фільм „Франц +  Поліна” за повістю Адамовіча „Німий” несподівано став тим катарсисом, що здатен фільтрувати наші погляди, розрізнені місцем народження, віковим особливостями, статтю тощо.

Глибоко переконана, що забувати ту перегорнуту сторінку минувшини ми не маємо права. І не маємо права дозволити роздмухувати будь-яку ідеологію, що побудована на ідеї знищення „інших” чи інакомислячих. І робити це слід не лише неефективними закликами, як демонструє наш нарцистичний Президент, який досі не зрозумів, що у загальній масі представники старшого покоління, що воювали в арміях противників, не знайдуть порозуміння. Це вам не вболівальники „Динамо” і „Шахтаря”.

Все ж думаю, що здорова частина суспільства здатна обійтись без вказівок зверху, а поступово виробляти свою позицію, свій модус поведінки, без хворобливого жадання помсти чи то НАТО, чи то Росії. А найперша проблема – витиснути азарт „войнушки” з поля внутрішньої політики, зняти з порядку денного культ ворога (що є передусім свідченням власної слабкості і страху), відмовитись від військової риторики, залякування майбутнім, пошуку зрадників і шпигунів. Бо попри дату на календарі в наші дні нерідко доноситься сморід тридцятих років. І якщо ми до нього адаптуємось...