субота, 28 січня 2012 р.

Інтермеццо

Цього року вдалось не порушити сімейну традицію відзначати день народження естетичними "плямами", що не стираються. Далеко не було потреби виїжджати - якраз до Ялти приїхав Раду Поклітару зі своїм модерн-балетом. Щойно повернулись з театру. Якщо "Болеро" ще сприйняла стримано, то "Дощ" таки мене розчулив і захопив - багатством мов любові і "манною небесною" для спраглих Божого захисту.


І що дивно - болить все тіло. Очевидно, мікрорухами я протанцювала другу частину балета разом з артистами на сцені.

Фоторепортаж для Петра

Фото з Дня соборності, на жаль, не чудові, але це дійсно документи еволюції Ялти. Тому спеціально для Вас викладаю ще кілька миттєвостей з Дня, який скоріше нагадує туманний Альбіон, ніж сонячну Ялту. Без коментарів!









неділя, 22 січня 2012 р.

Соборність по-ялтинськи - 2

Січень - місяць свят. Чудово посиділи з милим товариством друзів музею, споживаючи кутю.
А буквально через тиждень - День соборності. Перед цією датою думала, до кого приєднатись. Планувала вже їхати в Сімферополь. Аж раптом гульк - в Ялті Студентський парламент знову ініціює "живий ланцюг" на Набережній. Накрапав дощ, штормило. Але купка людей навколо прапора поступово росла. З боку ялтинців менше було агресії, як торік. Коли ж би я пострибала з молоддю і не поспівала гімн на Набережній, як не сьогодні.
Один морж навіть в честь Дня соборності зробив заплив у хвилі.
Мій віковий ценз спонукав журналістів брати інтерв'ю. Підходила міліція, побачивши в мені організатора. І мені так радісно було пояснювати їм, що ініціатори то - нове покоління ялтинських українців (Боже, які вони гарні всі!). І тоді міліція, втративши до мене інтерес, пожартувала: "То Ви просто за компанію?". "Ні ж бо, - кажу. - За ідею".
Прикро тільки, що з числа тих, голови яких зближались над свічкою за Різдвяним столом, нас було лише двоє.
P.S. Фото додам.

понеділок, 9 січня 2012 р.

Паломницьке

Якось свята не схожі на традиційні. Через хворобу 7-ого не пішла до церкви. Прихожанин з мене не з кращих. Але вже 8-ого вирішила знайти греко-католицьку церкву Святої трійці, що була нещодавно побудована. Свого часу намагалась чимало зробити для формування цієї церкви. Але моє ім'я ретельно вивели з числа перших. Та, мабуть, справедливо. Однак я відкрила для себе певність віруючої людини: мати церкву, мати отця, з яким можна поділитись про таке, що більше нікому не скажеш. Врешті, я рада, що навчилась вклякати в церкві всупереч моїй гордині.
Але тепер я в числі позадників лише дізнаюсь про подальше намагання греко-католиків укоренитись на кримських теренах.
Сірий день, без святкових жупанів. Зранку з дому повиходили лише неліниві люди туристського вигляду. Щоб знайти церкву (на окраїні Ялти, ближче до Нікітського саду), яка нагадує просто капличку, потратила чимало часу. Порожня дорога, по якій вряди-годи проскакують таксі. Нові поселення багатеньких, у яких не зупиняється робота навіть на Різдво. Працюють там переважно заробітчани, про церкву мало хто знає. Справа в тому, що серед "хатинок"-палаців вона просто загубилась, бо вони в стилі псевдомінібароко виглядають пишнішими й привабливішими.
На жаль, церкву я знайшла, але вона була зачинена. Може, це знак, що я запізнилась, відстала, і переді мною зачинені ворота. А, може, моє бажання подякувати Богу і попросити його милосердя для рідних і близьких, для України все-таки було почуте.
...Вечором несподівано приїхав друг з трохи призабутої молодості. Зібралось гарне товариство. А його син, що став уже цікавим художником, подарував нам свої роботи. Моя - справді "бомба", в ній так виразно звучить гаряча барва, що від неї підзаряджаюсь енергетикою і надією на новий рік.