вівторок, 26 лютого 2013 р.

Оргія як тест

Піймала себе на тому, що пишу дописи лише в "календарні" дні, що видає мою консервативність або, якщо хочете, совковість. Невже в інші дні нема подій-зрушень, напруги думок, почуттів? Мо'старість?
Сьогодні була на "Оргії". Задумавши цю подію в Ялті на День народження Лесі Українки, не була певна, що нам вдасться зібрати аудиторію в доволі таки інертній Ялті. Але зал був повен. Шкода, що коли я говорила вступне слово, то надто сліпило очі світло, і я не змогла охопити всю панораму залу, особливо балкони, поглядом.
Про саму виставу писати не хочеться. Я мала уявлення про неї ще раніше. Воно не змінилося.

 Хоч поринути в текст Лесі Українки завжди приємно. До речі, на цей раз відкрила як ключову фразу, яка раніше оминала сліпими очима:

                       Ти мене замкнеш?

Тоді вже я напевне буду знати,
що ти мене перекупив у рабство. 

Це вже завтра-післязавтра буду дискутувати. Сьогодні я хочу просто сказати такі важливі для мене слова: зал був повен! і була тиша! і були аплодисменти...

І коли я ввійшла в цей зал, то очі стали вологі, коли побачила одного з моїх студентів. Він - інтелектуал, справжній філолог, аполітичний, з гарним поглядом на життя, неабиякою силою духу. Таким я знала цього п'ятикурсника з російським прізвищем і донецькими коренями. Чим же була зворушена зненацька? Він прийшов на виставу у чорній вишитій сорочці. 
І це було так просто, гідно, ніби він в дитинстві бігав босим по волинській землі...
Це і була моя оргія душі.
Мо'старість?

понеділок, 25 лютого 2013 р.

На шлях я вийшла ранньою весною...

Сьогодні - день народження Лесі. Вже певно чверть століття це для мене головне свято року. А рік цей особливий - минає 100 літ без Лесі. Звісно, тілесної. Бо вона (чи хай буде її слово) залишилися тут, з нами.
За моїми спостереженнями, у великих містах дні народження письменників, діячів культури згадують у вузькому колі, більш формально. А в маленьких містечках і селах залишився потяг до народного гуляння. У нас ситуація особлива - Крим, який тільки пізнає Україну. Тому гріх не використати кожну нагоду.
До речі, останнім часом, мені здається, Крим охоплює політоманія. Принаймні Ялта "сіла" на Шустера всерйоз (а я його перестала дивитися, хіба фрагментами, або ж читаю). Останніми днями, куди не зайду (магазин, перукарня, маршрутка), - скрізь обговорюють останню передачу. І в один голос нападають на свободівців та ударівців. Цікаво, що ще недавно ялтинці дружньо критикували "регіоналів", емоційно і відважно. Здавалося, відбувається переворот в свідомості. Але як тільки на горизонті з'явилися свободівці... Невже мають рацію ті, хто каже: "Свобода" - креатура бандитів-регіоналів.
Але я відволіклася. Сьогодні, як завжди в День народження, біля пам'ятника Лесі, що найближчий до моря, було людно. І звісно, що абсолютна більшість з них "приведені". Але, як на мене, варто було хлопцям і дівчатам на короткий термін вирватися з коловороту щоденності та відчути трохи іншу атмосферу, іншими очима подивитися на пам'ятник, повз який часто проходять, пробігають...
Думаю, що кілька фото засвідчать: в мене є підстави для припущення, що недаремно я і мої колеги привели своїх вихованців до Лесі. Принаймні для мене це важливіше, ніж добра звістка, що міська влада (нарешті!) виділила кошти на кошторис ремонту музею (гроші це чималі, і кілька років після прийняття ухвал на найвищому рівні місту вдавалося їх ігнорувати).
Отож, останні дні зими. Але в повітрі вже бринить весна... Леся і ялтинці...