Напіврослинне

Напіврослинне

Трохи про чудо літа, моря... Щоранку і щовечора поринаю в натовп приїжджих. Купаюсь в звуках рідної мови. Я ж ще добре пам'ятаю, коли українці або автоматично переходили на російську в Ялті, або ж... говорили тихенько, боязко. Останнє - особливо принизливо. Тепер зовсім інакше. Мову чути скрізь. І симпатичний, такий органічний суржик... Море відтінків, як у моря. Які гарні обличчя! Гарні усмішки. Правда, в Ялту їдуть люди без фантазії, бо надто вона розтиражована і гамірлива, як попса. Я люблю Ялту, але іншу. Південний берег Криму треба відкривати, причому постійно. І знаходити закуток, де ніхто не завадить Тобі на кілька днів стати рослиною.
На жаль, поки що це для мене недосяжна розкіш. Або просто той трудоголік, що сидить в мені, надто впертий. Поки що - 10 хвилин ранком і 20 хвилин ввечері. Це моя хмільна доза. Більше - в межах Ялти! - важко витримати. Це вже і мої друзі зауважили - у нас всіх виробилась кліпова свідомість: якийсь миттєвий рух, сплеск, спалах... і перемикаємо на наступну картинку.
Але зворушливо навіть спостерігати за людиною, яка просто сидить над морем і дивиться в далечінь.
І якось з острахом і водночас прихованою радістю рахуєш дні. Немов до звільнення. Залишилось 28 днів літа. Бо щастя, щоб його цінувати, повинно бути мало.