неділя, 24 червня 2012 р.

За харч



Після тривалого спурту, яким в мене завершився навчальний рік, спробую повернутись до більш звичного ритму. І здавалося б є привід – відпустка (так звана відпустка, або ж в дусі часу – умовна відпустка). Буквально на 3 дні повернулась до своїх витоків – у село Гермаківку… Не знаю тільки, як ті емоції, що Шевченко розірвав у своїх «Трьох літах», стиснути до звичайних блогівських «трьох рядків».
Чисто випадково натрапила на краєзнавчу книжку про історію Гермаківки. І хоч написана вона не без просвітянського пафосу, все ж містить чудову підбірку фотографій і документів. Я довго вглядалась в ці фото, в пасіонарні рядки, залишені нині вже офіційно визнаним героїчним лісовим братом Зеленим (Назарків). Так, це була сильна особистість. А здатність на жертву задля ідеї завжди викликає в мене повагу. Майже зразу ж після загорнутої сторінки книжки прийшли друзі безтурботної юності, а нині вже дозріла сільська інтелігенція – авторитетний лікар і директор школи. Щоправда, звикнути до цієї метаморфози вкрай важко.
Спочатку були жарти, ділились клопотами – як без них? Я тепер навіть знаю, скільки вікон підпорядковані кожному з них, вікон – з яких дивляться на світ (у одного – 17, у другого – 43). Теплий вечір, теплі спогади, але…
Та небавом дізналась те, що відразу перекреслило ностальгійний настрій. Виявляється, друг моєї молодості, а нині директор школи – очолює осередок партії регіонів. Мабуть, туди увійшли і всі його 40 вчителів. Як скласти цей пазел – перед школою погруддя Назаркова, яке відкривали з усіма почестями, а за ним засідають регіонали – вся сільська інтелігенція. Врешті, можна плюнути на вічно інфантильного мого друга, він завжди був естетом-совком. Але ж бо виявляється так працюють усі школи в районі??? Чому в Криму знайшовся директор школи Валерій Пастушко, який після всіх погроз залишився при своїх переконаннях, хоч і пережив інсульт. А така поведінка для нащадків знаменитих і нещадних бандерівців – нонсенс. І які ж аргументи? «А дітей хто годувати буде?» - каже негідник, маючи одруженого сина, що працює викладачем на кафедрі і вже встиг захистити дисертацію та одружену доньку, яка з чоловіком вже має свій бізнес? Невже така солодка влада, та влада, що фактично згвалутвала колишнього вільнолюбного інтелектуала, циніка і бунтаря?
Найприкріше – за всіх земляків. Якось гостро зрозуміла, що вища школа – це лише дресирування зламаних, виховання пристосуванства. Вища школа спокійно вчить – гендлювати гідністю, сумлінням, заповітами предків – можна і треба, бо жити треба миттєвістю. Що ще найгірше – що я працюю в вищій школі. І я не без гріха.
Одну мою знайому бабусю разом з маленькою внучкою повезли у дельфінарій, де вона по-дитячому реагувала на витівки дельфінів і здавалась абсолютно щасливою. Але потім дуже серйозно і поважно сказала: «І чого тільки істота не зробить за харч!».
За харч – точніше не скажеш. І не тільки цей директор, схожий на Карлсона, а й донецький професор-патріот, який на повному серйозі називає мітингувальників проти мовного закону «плебсом», а скажімо, Олег Скрипка, що з виглядом мудреця дає сьогодні інтерв’ю, – чим кращий він?
Треба речі називати своїми іменами. Істоти нищать майбутнє України, бо їм хочеться добре їсти, ще й мати повище місце у соціумі. Що б вони не говорили, а чинять істоти – ЗА ХАРЧ!