Гангрена

Сьогодні гостро відчула гальмо українського поступу в Ялті. Якщо раніше була хоч якась імітація, та все ж на неї реагували... А тепер відкрите ігнорування. Так, на стадіоні "Авангард" подалі від людей нібито піднімали прапор, до пам'ятника Шевченка принесли офіційні квіти, забувши про Лесю, і все ж... На установах прапори практично відсутні. І раніше було негусто, але зараз - просто моторошно стає. Особливо, коли проходиш повз школи, університет.... Найприкріше - на вулицях, навіть на Набережній, обмаль людей. Їх не заманюють навіть концертами художньої самодіяльності.
І все дуже послідовно: якийсь тиждень назад на сесії міськради випускали пару щодо мовного питання. Основний доповідач, що має кличку "міліметр" за маленький ріст (і маленький фіктивний ВНЗ, який відкрив в Ялті для продажі дипломів), все розказував з трибуни, як галичани принижують російську мову. Ідея зрозуміла? А про кримських татарів можновладці навіть чути не хочуть, послуговуючись застарілими опитуваннями. Та прийдеться, прийдеться... Велика надія на кримських татар.
Так, я живу на території України, яка охоплена гангреною. Щодня відчуваю сморід і відводжу очі від "посинілої" плоті. Але все ж - про ніяку ампутацію мова не повинна йти. Здорові клітини є. Думаю, що не тільки в моєму домі сходились друзі сім'ями, об'єднавши три покоління. І хоч розмови були песимістичні, а з-за столу - відразу до роботи, віру в повернення свята втрачати не варт.