понеділок, 1 лютого 2010 р.

Час минання


За давньою традицією намагаюсь до дня свого народження приурочити похід з друзями у театр. Цього року нікуди не виїжджали. Навпаки, повернулась сама у Ялту, що відзначала чеховський ювілей. Отож - "Три сестри" у постановці англійця Доннелана. Вистава, яку високо оцінив Париж, розкритикувала Москва, у Ялті пройшов по-паризьки. Сама я була у числі іроністів-критиканів, але наприкінці все-таки "рушниця" вистрелила. Під час антракту, стоячи у довгій черзі за кавою, неодноразово чула, як ялтинський бомонд обговорював свіжу новину - "перл" Януковича про "українського поета" Чехова. Ви б бачили ці високомірні посмішки, примружені з іскринкою погляди над бокалом добірного вина! От ім'я режисера Доннелана кандидат у президенети точно не вимовив би! Але найкумедніше те, що всі ці дами і джентльмени 7-го числа поставлять галочки біля прізвища Януковича і опустять бюлетень у скриньку для голосування без найменших докорів сумління. І в цьому в мене немає сумнівів.
Після вистави на утаємниченому романтичному пірсі з "Мадерою" ще палко сперечались про виставу. Родзинка була в тому, що чи не вперше об'єднала два покоління - друзів моєї молодості і супутників нинішнього "часу минання". І дійшли висновку, що робота літературознавця Доннелана - це більш переконливий текст Чехова, ніж ефектне використання матриці письменника у резонансних режисерських роботах. І без режисерських окулярів текст вийшов досить банальний і плаский, хоча і щему (як на мене) не позбавлений. Текст про час минання з ілюзіями, як запасними дверима, яких ніхто не відкриватиме, бо залишитись без ілюзій ще страшніше.


Немає коментарів:

Дописати коментар