суботу, 17 вересня 2011 р.

"Лісова пісня" - через сто років

Дійсно, сто років назад... Сама Леся Українка була подивована резонансом навколо свого твору ще за життя. Те, що цей твір вважають вінцем творчої реалізації письменниці, можна визнати справедливим, а можна і посперечатись. Але факт є фактом. Через сто років "Лісова пісня" залишається лідером як для режисерів, так і глядачів.
У Ялті сьогодні закінчується міжнародний чеховський театральний фестиваль. Починався він поспіль за пугачовсько-ротарівською імпрезою. І відкривався "Лісовою піснею", яку давав київський театр "На Липках". Не уникнула хвилювання напередодні. Адже українські актори не користуються популярністю в Ялті. Скільки разів була свідком того, як приїжджали сюди навіть знаменитості, і вхід був вільний, але зали залишались напівпорожніми. А тут - і ціна трохи кусалась, і особливої реклами не було, проте зал і балкони практично були заповнені.
Дійство пройшло напрочуд успішно. Снобізм не дав мені сповна насолодитись виставою, що, як на мене, є типовим продуктом маскультури, прикладом поганого розуміння геніального тексту, свідчення відсутності смаку і навіть браком культури акторської майстерності. Але я не агресивний опонент маскультури, приймаю її право бути "іншою". Тому тихо собі тішилась поверненням до того "внутрішнього" тексту Лесі Українки, який паралельно звучав у мені.
Але все ж була дійсно зворушена. Контактом з глядачем, створенням єдиного простору в театрі навколо Лесиного слова. В антрактах, прогулюючись до моря, чула щире захоплення, яке висловлювали по телефону поряд. Бачила збудженого від особливого піднесення свого шефа, який палив сигарету, але ще більше за неї палахкотіли його очі у темряві. За мною сиділи юнки, російськомовні, балакучі і трохи легковажні в антрактах. Але як добре вони розбирались в персонажах, як слухали, і навіть окремі монологи повтрювали паралельно з акторами, на мить забігаючи перед ними. А в останньому монолозі в цей стереоефект вплівся і чоловічий голос. У такій атмосфері - в Ялті! - я не мала ще нагоди дивитись виставу за твором Лесі Українки.
І хоч у колі своїх не могла потім дошкульно не критикувати режисерську концепцію, кілька днів відчувала якесь енергетичне підживлення, світло від пережитих хвилин не зникало у повсякденні. І передусім я подумки вдячна вчителям. Як часто ми говоримо, і небезпідставно, що вони недолугі, примітивно-убогі, а тим часом вони приходять в школи і дітей, що живуть в зовсім іншому часі, розмовляють іншою мовою, мають інтереси, про які ми, може, і не здогадуємось, і т. д., і т. п. - навчають розуміти тексти Лесі Українки. А це, їй-богу, елітна європейська література.
Мала нагоду частково захопити всеукраїнський фестиваль "Леся-фест", що проходитиме в Луцьку на наступному тижні. Там заявлено 27 вистав, з них 6 - "Лісова пісня"! Ми стаємо свідками якогось другого дихання світу візій та ідей Лесі Українки.
Втім, через відсутність білетів мої сподівання побувати в Луцьку стають примарними. Але є ще Львів. А там - курбасівська "Лісова пісня", що стала культурною подією року. Хочу вочевидь подивитись виставу, в яку вже закохалась. Якщо дасть Бог, мені відкриється дорога до неї. Але він вже й так дав багато, відкриваючи поступово Лесю Українку для сучасної України.
         

Немає коментарів:

Дописати коментар