Таки вдалось здійснити обіцяне. І свято було. Лише пройшло трохи часу - і воно потонуло в буднях.
Організатори конференції у Львові зробили справжній подарунок - увечері ми змогли подивитись курбасівську виставу, на яку я збиралась тільки за допомогою протекції потрапити наступного дня.
Внутрішня напруга трохи тиснула - адже лучанам, свідкам фестивалю за участі десятків театрів, вже встигли створити негативний імідж про "Лісову пісню", мовляв, арикатура... Вони залишились - хоч задля цього мусили ніч не спати у незручному поїзді"!
І вистава перемогла. Закрутила, затягнула, завербувала... Цьому - щиро рада. Концепція дійсно нетрадиційна, але вона не претензійна. Висока нота проникливості її кінця. Багато чого є суперечливого. Але всі хиби, як на мене, перекрила музика Мар'яни Садовської. Дай їй, Боже, сил і вогню.
Наступний день провела за містом з батьками Мар'яни. Ближче до землі, відчуття якої під шаром літературності все ж залишилось у мене гострим. "Земле, земле! Яка вона кругла!.." (Тичина).
І щільність мистецьких поривів родини рідкісна - музика, живопис, література... Слухала фрагменти майбутньої повісті. Вони й досі оживають у моїй уяві. Та чи буде вона коли-небудь дописана і видана?
Але були й інші враження. Користувалась у Львові таксі і таке понаслухалась від водіїв!.. Якщо звести до одного знаменника - корупційний стиль життя для них став нормою. Яскрава розповідь одного з них - сину купив диплом медінституту, сестра зробила документ про інвалідність ("нєа, вона здорова, тАк зробила" - з цілковитою самоповагою коментував він рядову для них подію), у нього самого відібрали завод на партійні потреби, тому перейшов на дрібніший бізнес, зате став багатший досвідом - в Україні багатіти не можна...
Ми з жахом говоримо, що Україна нині на енному місці з рівня життя. Найгірше - що те саме місце було б, якби були одиниці виміру моралі. Розумію - держава дає приклад аморальності, навіть спонукає до неї. Але ж повинен бути над нами ще Бог?
Організатори конференції у Львові зробили справжній подарунок - увечері ми змогли подивитись курбасівську виставу, на яку я збиралась тільки за допомогою протекції потрапити наступного дня.
Внутрішня напруга трохи тиснула - адже лучанам, свідкам фестивалю за участі десятків театрів, вже встигли створити негативний імідж про "Лісову пісню", мовляв, арикатура... Вони залишились - хоч задля цього мусили ніч не спати у незручному поїзді"!
І вистава перемогла. Закрутила, затягнула, завербувала... Цьому - щиро рада. Концепція дійсно нетрадиційна, але вона не претензійна. Висока нота проникливості її кінця. Багато чого є суперечливого. Але всі хиби, як на мене, перекрила музика Мар'яни Садовської. Дай їй, Боже, сил і вогню.
Наступний день провела за містом з батьками Мар'яни. Ближче до землі, відчуття якої під шаром літературності все ж залишилось у мене гострим. "Земле, земле! Яка вона кругла!.." (Тичина).
І щільність мистецьких поривів родини рідкісна - музика, живопис, література... Слухала фрагменти майбутньої повісті. Вони й досі оживають у моїй уяві. Та чи буде вона коли-небудь дописана і видана?
Але були й інші враження. Користувалась у Львові таксі і таке понаслухалась від водіїв!.. Якщо звести до одного знаменника - корупційний стиль життя для них став нормою. Яскрава розповідь одного з них - сину купив диплом медінституту, сестра зробила документ про інвалідність ("нєа, вона здорова, тАк зробила" - з цілковитою самоповагою коментував він рядову для них подію), у нього самого відібрали завод на партійні потреби, тому перейшов на дрібніший бізнес, зате став багатший досвідом - в Україні багатіти не можна...
Ми з жахом говоримо, що Україна нині на енному місці з рівня життя. Найгірше - що те саме місце було б, якби були одиниці виміру моралі. Розумію - держава дає приклад аморальності, навіть спонукає до неї. Але ж повинен бути над нами ще Бог?
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар