Mea culpa

Здається, свідомо завантажую себе роботою до одуріння. Спрацьовує інстинкт самозбереження - бо гостро переживаю безпорадність перед приниженням України судилищем над Юлією. Добре сказав Луценко - не покидає відчуття вини... Але він за ґратами. А я? А інші?
Лише глибоко вночі почала сама переглядати новини, суть яких, звісно, вже знала. Як на зло, капризував інтернет, від чого ще більше почала нервувати. Але найбільш емоційно зреагувала на коментарі Забужко (слава Богу, сьогодні вже оцінені як "збрехала").
Ось так - їй хочеться тиші, а ми тут якусь революцію роздмухуємо.
Промовистий початок інтерв'ю: за судом не стежу, мало хвилює... Це ж слово в слово, як говорить Янукович. Може, вона влаштувалась у нього суфлером?
Як довго ще нам склеювати розшматовані частини тієї України, що була на Майдані під помаранчевими стягами? Чи прийдуть інші на зміну емігрантам?
"Чи довго, ще, о Господи, чи довго ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі?"