Вщухає дев’ятотравнева температура. Цього року якось особливо відчувалась штовханина поглядів, переконань і цінностей – від ЗМІ до вулиці. І за сімейним столом не обійшлось без дискусій, де головним козирем все-таки були спогади близьких і не дуже людей, що, пережиті, стали власним досвідом. Але і спогади не можуть бути незаперечним аргументом, бо це такі маленькі цяточки безмежного спектрального зрізу...
Смішно і прикро чути і читати різні мудрування з дидактичним підтекстом, претензії на нові оцінки другої світової війни, натхненні хуторянською філософією. Війна – це велике спільне горе, що змушувало людей (з якого боку вони б не воювали) втрачати людську подобу, підкорившись звірячим інстинктом. Одиниці були здатні на опір цьому пресингу силою духу, промінням душі, а незнищенне прагнення до героїзації тих трагічних років (з будь-якого боку) – абсурдне.
![](https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgzHl5gKTVzOOJ5h8S8Mqh60m5oLj5qNDuF9TT8GXZzAJD97mgAkmY2eryFwrS5qJ271QPNj-VLRKRvEpy9GD_EyvkYG42lhABgm7CH2rguMmUMqSprYYasWSkyWy7s3HEhIcvSUhPnHco/s400/%D1%84.jpg)
Переглянутий вночі фільм „Франц + Поліна” за повістю Адамовіча „Німий” несподівано став тим катарсисом, що здатен фільтрувати наші погляди, розрізнені місцем народження, віковим особливостями, статтю тощо.
![](https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEghPBoz30bnTe5Wg_4YaIORE7NMc6PS4tKVAmWYSHlfEG-55Lm183Lwiuqis2aPOT-ahFNL3emBCPWi3NAs2_MF5bxE-kOdctZt8djR_t5ysHUFgZKlpbjWSrhbalj3eWImHeuwLSgSfPs/s200/f+p-05.jpg)