Презентація збірника "Дня" "Сила м'якого знака" за участю Лариси Івшиної відбувалась у закутку непрезентабельного кафе. Зібрався прес-клуб газети "Большая Ялта". Люди різні, спільне у них - небайдужість.
У газеті "День" трапляються дуже сильні речі, але, як на мене, переважно вона популярно-просвітительська за змістом. Показовий, наприклад, такий факт: у рік 100-річчя "Лісової пісні" майже в один час "Дзеркало тижня" пише про курбасівську постановку, "День" - про вже згадувану мною виставу "Театру на Липках". Редактор позиціонувала газету як акумуляцію інтелекту України.
Слухаю вже не вперше Івшину, але на цей раз тези, які вона пропонувала, були особливо хаотичні і дискусійні. Прикро, що найвиразніше вона артикулювала таке: "Янукович - нормальний", "генерал піщаних кар'єрів". Опосередковано навіть закликала підтримати його нібито зусилля національної ваги (?). Загалом же психологічно вона заблукала у 99-ому, тому найбільш різкими були випади в бік Кучми. І це зрозуміло, адже тоді вибори міг виграти Марчук, а Івшина - стати першою леді України. Розмитість позиції, заклики у минуле у той час, коли людей по-справжньому хвилює сьогочасне, створили бар'єр між ялтинцями і столичною гостею з дорогим планшетом. Недоречним було її акцентування на відсутності інтелектуального прошарку в маленьких містах. Це в наш час інформаційної революції? "Картагену провінційности" скоріше підтверджували не ялтинці, що добре орієнтуються у просторі української політики, а Івшина, переказуючи загальновідоме. І хоча, підписуючи мені книгу, пані Лариса наголосила, що її назвали в честь Лесі, не відчула я в її самоідентифікації, компромісній риториці Лесиних рис, а та вміла цінувати "красу змагання, хоч і без надії".
Як відомо, нерідко "пощупані" авторитети втрачають свою позолоту. Рівень мислення редакторів, до речі, і київського, і ялтинського, виявився не вельми глибоким. А відтак чи зможе газета стати об'єднувальним чинником для думаючих ялтинців? Щось непевне твориться з "Дзеркалом тижня". Отож знову ми приречені на підживлення від самих себе, блукаючи в пошуках однодумців по Інтернету.
P.S. Останній потішив мене тенденцією до одностайного спротиву - піснею, анекдотом, фото і відео. Таки не залякали нас, і гумору не втрачено. Часом з великої хмари буває малий дощ, але щось буде... ЩО ж воно буде?
У газеті "День" трапляються дуже сильні речі, але, як на мене, переважно вона популярно-просвітительська за змістом. Показовий, наприклад, такий факт: у рік 100-річчя "Лісової пісні" майже в один час "Дзеркало тижня" пише про курбасівську постановку, "День" - про вже згадувану мною виставу "Театру на Липках". Редактор позиціонувала газету як акумуляцію інтелекту України.
Слухаю вже не вперше Івшину, але на цей раз тези, які вона пропонувала, були особливо хаотичні і дискусійні. Прикро, що найвиразніше вона артикулювала таке: "Янукович - нормальний", "генерал піщаних кар'єрів". Опосередковано навіть закликала підтримати його нібито зусилля національної ваги (?). Загалом же психологічно вона заблукала у 99-ому, тому найбільш різкими були випади в бік Кучми. І це зрозуміло, адже тоді вибори міг виграти Марчук, а Івшина - стати першою леді України. Розмитість позиції, заклики у минуле у той час, коли людей по-справжньому хвилює сьогочасне, створили бар'єр між ялтинцями і столичною гостею з дорогим планшетом. Недоречним було її акцентування на відсутності інтелектуального прошарку в маленьких містах. Це в наш час інформаційної революції? "Картагену провінційности" скоріше підтверджували не ялтинці, що добре орієнтуються у просторі української політики, а Івшина, переказуючи загальновідоме. І хоча, підписуючи мені книгу, пані Лариса наголосила, що її назвали в честь Лесі, не відчула я в її самоідентифікації, компромісній риториці Лесиних рис, а та вміла цінувати "красу змагання, хоч і без надії".
Як відомо, нерідко "пощупані" авторитети втрачають свою позолоту. Рівень мислення редакторів, до речі, і київського, і ялтинського, виявився не вельми глибоким. А відтак чи зможе газета стати об'єднувальним чинником для думаючих ялтинців? Щось непевне твориться з "Дзеркалом тижня". Отож знову ми приречені на підживлення від самих себе, блукаючи в пошуках однодумців по Інтернету.
P.S. Останній потішив мене тенденцією до одностайного спротиву - піснею, анекдотом, фото і відео. Таки не залякали нас, і гумору не втрачено. Часом з великої хмари буває малий дощ, але щось буде... ЩО ж воно буде?
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар