Після важких днів початку нового навчального року, коли тонеш у паперах, переважно нікому не потрібних, трохи відстала від ходи часу, відчуття якої найбільш гостре в інтернеті.
Вчора вечором з парикрістю переглядала троянський "десант" публікацій антигонгадзівського змісту. Особливо старався давно нелюбимий мною "Обозреватель". Хтось з його авторів хотів розвінчати міф "Георгій Гонгадзе". Правдолюбець! Невже не зрозуміло, що історія - це суцільні міфи. Але вони дійсно потрібні людям - ці орієнтири типажів, які перебувають у фокусі людства. Власне, ми самі з себе творимо міфи, і нема тут ніякого лукавства, це елементарна потреба людини, в більшій чи меншій мірі властива кожному.
Серед інших новин знайшла й таку - в Ялті теж збираються вшанувати пам'ять Гонгадзе. Поглянувши на годинник, не довго думаючи, побігла на Набережну.
... Оксамитовий сезон виявився конкурентноздатним щодо багатолюдного серпня. Чудова погода - натовп чвалає туди-сюди, заповнивши всю Набережну. Фіксувала кадр за кадром - парочка гарних молодят, які самовіддано цілувались, бульдог, що гордо заробляв собі на життя з кошиком в зубах, квартет музикантів, що виконував Вівальді (нарешті вони повернулись, бо влітку тікають геть, і тоді запановує повна попса), невмирущий дідок з совковими хітами, знайома, що з бомжами збирала пляшки... Я йшла в ритмі кульмінації "Пір року" Вівальді, з тривожним відчуттям, що знову новина провокаційна (так було на голодомор). Однак ще здалека побачила запалені свічки перед пам'ятником Леніна. Місце хоч не дуже вдале, але площа світилась. Можна було прочитати: "Георгий Гонгадзе Помним". Зупинялось навколо не так багато людей. Собака з кошиком утричі популярніший для зівак. Розмови навколо велись скоріше вальяжні, ніж очікувано схвильовано-обурливі. Але це загальний тон курортної Ялти. Та все ж порожньо не було. Прецендент вдався, що підтвердили репліки прохожих ялтинців.
Чия ініціатива? По-моєму, одного журналіста, який називає себе Федоров-Московітін. Підтримку партій уособлював молодий політик, якого добре знають в нас, тільки якось місця собі він ніяк знайти не може. Починав у команді помаранчевих, далі щось провально змінював, а нині, якщо не помиляюсь, пристав до "Удару". Політик - як політик. Фотографувався в різних позах на тлі запалених свічок. Втім, нормальний хлопець. А ось з табору наших - чи то пак національно-демократичного крила - нікого. Та яке там крило? Немов чума пройшла серед тих, хто все-таки мав голос у 91-ому, у 2004-ому. Де вони? Грузин у вишиванці - таким ми запам'ятали Гію. Очевидно, для організаторів акцій він виглядає трохи іншим. Але в цей вечір, 16-ого вересня, ми мали б бути разом.
Вчора вечором з парикрістю переглядала троянський "десант" публікацій антигонгадзівського змісту. Особливо старався давно нелюбимий мною "Обозреватель". Хтось з його авторів хотів розвінчати міф "Георгій Гонгадзе". Правдолюбець! Невже не зрозуміло, що історія - це суцільні міфи. Але вони дійсно потрібні людям - ці орієнтири типажів, які перебувають у фокусі людства. Власне, ми самі з себе творимо міфи, і нема тут ніякого лукавства, це елементарна потреба людини, в більшій чи меншій мірі властива кожному.
Серед інших новин знайшла й таку - в Ялті теж збираються вшанувати пам'ять Гонгадзе. Поглянувши на годинник, не довго думаючи, побігла на Набережну.
... Оксамитовий сезон виявився конкурентноздатним щодо багатолюдного серпня. Чудова погода - натовп чвалає туди-сюди, заповнивши всю Набережну. Фіксувала кадр за кадром - парочка гарних молодят, які самовіддано цілувались, бульдог, що гордо заробляв собі на життя з кошиком в зубах, квартет музикантів, що виконував Вівальді (нарешті вони повернулись, бо влітку тікають геть, і тоді запановує повна попса), невмирущий дідок з совковими хітами, знайома, що з бомжами збирала пляшки... Я йшла в ритмі кульмінації "Пір року" Вівальді, з тривожним відчуттям, що знову новина провокаційна (так було на голодомор). Однак ще здалека побачила запалені свічки перед пам'ятником Леніна. Місце хоч не дуже вдале, але площа світилась. Можна було прочитати: "Георгий Гонгадзе Помним". Зупинялось навколо не так багато людей. Собака з кошиком утричі популярніший для зівак. Розмови навколо велись скоріше вальяжні, ніж очікувано схвильовано-обурливі. Але це загальний тон курортної Ялти. Та все ж порожньо не було. Прецендент вдався, що підтвердили репліки прохожих ялтинців.
Чия ініціатива? По-моєму, одного журналіста, який називає себе Федоров-Московітін. Підтримку партій уособлював молодий політик, якого добре знають в нас, тільки якось місця собі він ніяк знайти не може. Починав у команді помаранчевих, далі щось провально змінював, а нині, якщо не помиляюсь, пристав до "Удару". Політик - як політик. Фотографувався в різних позах на тлі запалених свічок. Втім, нормальний хлопець. А ось з табору наших - чи то пак національно-демократичного крила - нікого. Та яке там крило? Немов чума пройшла серед тих, хто все-таки мав голос у 91-ому, у 2004-ому. Де вони? Грузин у вишиванці - таким ми запам'ятали Гію. Очевидно, для організаторів акцій він виглядає трохи іншим. Але в цей вечір, 16-ого вересня, ми мали б бути разом.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар