Дійсно, сто років назад... Сама Леся Українка була подивована резонансом навколо свого твору ще за життя. Те, що цей твір вважають вінцем творчої реалізації письменниці, можна визнати справедливим, а можна і посперечатись. Але факт є фактом. Через сто років "Лісова пісня" залишається лідером як для режисерів, так і глядачів.
У Ялті сьогодні закінчується міжнародний чеховський театральний фестиваль. Починався він поспіль за пугачовсько-ротарівською імпрезою. І відкривався "Лісовою піснею", яку давав київський театр "На Липках". Не уникнула хвилювання напередодні. Адже українські актори не користуються популярністю в Ялті. Скільки разів була свідком того, як приїжджали сюди навіть знаменитості, і вхід був вільний, але зали залишались напівпорожніми. А тут - і ціна трохи кусалась, і особливої реклами не було, проте зал і балкони практично були заповнені.
Дійство пройшло напрочуд успішно. Снобізм не дав мені сповна насолодитись виставою, що, як на мене, є типовим продуктом маскультури, прикладом поганого розуміння геніального тексту, свідчення відсутності смаку і навіть браком культури акторської майстерності. Але я не агресивний опонент маскультури, приймаю її право бути "іншою". Тому тихо собі тішилась поверненням до того "внутрішнього" тексту Лесі Українки, який паралельно звучав у мені.
Але все ж була дійсно зворушена. Контактом з глядачем, створенням єдиного простору в театрі навколо Лесиного слова. В антрактах, прогулюючись до моря, чула щире захоплення, яке висловлювали по телефону поряд. Бачила збудженого від особливого піднесення свого шефа, який палив сигарету, але ще більше за неї палахкотіли його очі у темряві. За мною сиділи юнки, російськомовні, балакучі і трохи легковажні в антрактах. Але як добре вони розбирались в персонажах, як слухали, і навіть окремі монологи повтрювали паралельно з акторами, на мить забігаючи перед ними. А в останньому монолозі в цей стереоефект вплівся і чоловічий голос. У такій атмосфері - в Ялті! - я не мала ще нагоди дивитись виставу за твором Лесі Українки.
І хоч у колі своїх не могла потім дошкульно не критикувати режисерську концепцію, кілька днів відчувала якесь енергетичне підживлення, світло від пережитих хвилин не зникало у повсякденні. І передусім я подумки вдячна вчителям. Як часто ми говоримо, і небезпідставно, що вони недолугі, примітивно-убогі, а тим часом вони приходять в школи і дітей, що живуть в зовсім іншому часі, розмовляють іншою мовою, мають інтереси, про які ми, може, і не здогадуємось, і т. д., і т. п. - навчають розуміти тексти Лесі Українки. А це, їй-богу, елітна європейська література.
Мала нагоду частково захопити всеукраїнський фестиваль "Леся-фест", що проходитиме в Луцьку на наступному тижні. Там заявлено 27 вистав, з них 6 - "Лісова пісня"! Ми стаємо свідками якогось другого дихання світу візій та ідей Лесі Українки.
Втім, через відсутність білетів мої сподівання побувати в Луцьку стають примарними. Але є ще Львів. А там - курбасівська "Лісова пісня", що стала культурною подією року. Хочу вочевидь подивитись виставу, в яку вже закохалась. Якщо дасть Бог, мені відкриється дорога до неї. Але він вже й так дав багато, відкриваючи поступово Лесю Українку для сучасної України.
У Ялті сьогодні закінчується міжнародний чеховський театральний фестиваль. Починався він поспіль за пугачовсько-ротарівською імпрезою. І відкривався "Лісовою піснею", яку давав київський театр "На Липках". Не уникнула хвилювання напередодні. Адже українські актори не користуються популярністю в Ялті. Скільки разів була свідком того, як приїжджали сюди навіть знаменитості, і вхід був вільний, але зали залишались напівпорожніми. А тут - і ціна трохи кусалась, і особливої реклами не було, проте зал і балкони практично були заповнені.
Дійство пройшло напрочуд успішно. Снобізм не дав мені сповна насолодитись виставою, що, як на мене, є типовим продуктом маскультури, прикладом поганого розуміння геніального тексту, свідчення відсутності смаку і навіть браком культури акторської майстерності. Але я не агресивний опонент маскультури, приймаю її право бути "іншою". Тому тихо собі тішилась поверненням до того "внутрішнього" тексту Лесі Українки, який паралельно звучав у мені.
Але все ж була дійсно зворушена. Контактом з глядачем, створенням єдиного простору в театрі навколо Лесиного слова. В антрактах, прогулюючись до моря, чула щире захоплення, яке висловлювали по телефону поряд. Бачила збудженого від особливого піднесення свого шефа, який палив сигарету, але ще більше за неї палахкотіли його очі у темряві. За мною сиділи юнки, російськомовні, балакучі і трохи легковажні в антрактах. Але як добре вони розбирались в персонажах, як слухали, і навіть окремі монологи повтрювали паралельно з акторами, на мить забігаючи перед ними. А в останньому монолозі в цей стереоефект вплівся і чоловічий голос. У такій атмосфері - в Ялті! - я не мала ще нагоди дивитись виставу за твором Лесі Українки.
І хоч у колі своїх не могла потім дошкульно не критикувати режисерську концепцію, кілька днів відчувала якесь енергетичне підживлення, світло від пережитих хвилин не зникало у повсякденні. І передусім я подумки вдячна вчителям. Як часто ми говоримо, і небезпідставно, що вони недолугі, примітивно-убогі, а тим часом вони приходять в школи і дітей, що живуть в зовсім іншому часі, розмовляють іншою мовою, мають інтереси, про які ми, може, і не здогадуємось, і т. д., і т. п. - навчають розуміти тексти Лесі Українки. А це, їй-богу, елітна європейська література.
Мала нагоду частково захопити всеукраїнський фестиваль "Леся-фест", що проходитиме в Луцьку на наступному тижні. Там заявлено 27 вистав, з них 6 - "Лісова пісня"! Ми стаємо свідками якогось другого дихання світу візій та ідей Лесі Українки.
Втім, через відсутність білетів мої сподівання побувати в Луцьку стають примарними. Але є ще Львів. А там - курбасівська "Лісова пісня", що стала культурною подією року. Хочу вочевидь подивитись виставу, в яку вже закохалась. Якщо дасть Бог, мені відкриється дорога до неї. Але він вже й так дав багато, відкриваючи поступово Лесю Українку для сучасної України.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар