понеділок, 26 жовтня 2009 р.

То постелимо червону доріжку?

Нещодавно мудрий професор безапеляційно заявив, що я – тип емоційний. Так це чи ні – не знаю, бо в певних колах маю репутацію «прагматичної і своєкорисної». Якщо серйозно, то з віком будь-яка людина стає більш раціональною, принаймні так мені здається. Я навіть не дуже розумію, що таке «емоційний тип», власне, це мені і нецікаво, але майже кожного ранку гостро відчуваю, що емоції заважають мені жити. Це коли після кави залізу в Інтернет, прогляну новини чи їх анонс, а далі… руки перед усією запланованою роботою вже опускаються.

З «висувань» у кандидати мої емоції трохи підживились позитивом, зокрема ностальгійними згадками про Майдан 2004. Але були і «горошини для принцеси», таки добрі каменюки.

От, скажімо, колись я читала інтерв’ю Гришка про те, що він має намір стати наступним Міністром культури. А тепер на власні очі переконалась, як він рішуче йде до омріяної кар’єри. Адже останніми роками кум Президента Гришко повсякчас декларував свій патріотизм і проєвропейськість, але виявився… королем співочої свити Януковича. Я далека від того, щоби всіх поп-співаків називати «співаючими трусами», серед них дійсно є талановиті люди, які приносять визнання Україні і мають свою позицію. Скажімо, навіть Ігор Ліхута більше викликає поваги своєю послідовністю. Врешті, після того, як він пережив страхи, коли його мало не побили під час Помаранчевої революції, то став дуже виважено давати інтерв’ю про Україну як єдине ціле, де в окремих людей просто різняться політичні симпатії. Але у випадку з Гришком, зіркою оперної сцени, заїдає інше. Вивчаючи аристократичний код у Лесі Українки і шукаючи його у сучасному довкіллі, вкотре переконуюсь, що мав рацію Золя (те саме є і у Франка та ін.): інколи проститутки проявляють більше шляхетності, ніж представники елітних соціальних кіл. Так що перспективи мати ось такого Міністра-альфонса у нас вимальовуються досить чітко.

А зранку – Ульянченко про Ющенка. Всі сили наш вінценосний віддав на боротьбу з Тимошенко. І наостанок гордо став у лави Януковича. Який жахливий парадокс – тоді всім миром став наш народ, щоб Ющенко (майбутнє) не пропустив до влади Януковича (вчорашнє). І ось через п’ять роки так само натхненно цей Ющенко разом зі жменькою «своєї нації» роблять все можливе і неможливе для того, щоб простелити червону доріжку під ногами того самого (абсолютно того самого!) Януковича.

Втім, це все вже було в історії. І про нас, електорат, з кривими посмішками, мовляв, «всі вони однакові», вже давно говорили мудреці: Не бійтесь ворогів, хоч вони можуть вас вбити. Не бійтесь друзів, хоч вони можуть вас зрадити. Бійтесь байдужих. Це при їх мовчазній згоді відбуваються всі вбивства і всі зради на землі.

8 коментарів:

  1. > Нещодавно мудрий професор безапеляційно заявив, що я – тип емоційний. Так це чи ні – не знаю, бо в певних колах маю репутацію «прагматичної і своєкорисної». Якщо серйозно, то з віком будь-яка людина стає більш раціональною, принаймні так мені здається. Я навіть не дуже розумію, що таке «емоційний тип»

    від самого дитинства кожен з нас вчиться раціонально обгрунтовувать власні вчинки, котрі завжди (практично завжди... за винятком рідкісних випадків, коли життя справді змушує нас чинити так чи інак) диктуються чимось ірраціональним всередині нас =)

    з віком поведінка отого "ірраціонального" може ставати більш ексцентричною, компенсуючи бажану (але переважно уявну) раціональність рішень =)

    окрім того, кожен з нас оцінює себе дуже суб'єктивно. більш того: дуже вибірково сприймає оцінки себе коханого (е... а надто себе коханої, по-моєму) зі сторони.

    думаю, моє припущення щодо парадоксу «емоційний тип» vs «прагматична і своєкорисна» тепер очевидне...

    ...втім, у жоднім разі не чекаю згоди з цим припущенням =)

    ВідповістиВидалити
  2. Себе "кохану" аж ніяк прагматичною назвати не можу, однак емоціям все-таки остаточно не піддаюсь. Я скоріше віл, або волиха, якщо делікатніше - Сізіфиха.
    Щодо "згоден".Ваша репліка досить двозначна. Однак мене потішить, якщо Ви залишитесь в числі "дурних", але з громадянським "обвя'Язком", а не приєднаєтесь до "розумних", але без "обов'Язку".

    ВідповістиВидалити
  3. > Ваша репліка досить двозначна.
    лише дво-? я сподівався, там можна наколупати принаймні з десяток значень =)

    і трошки серйозніше... якщо згода з тезою... неоднозначна в результаті -- чи це не говорить чогось про однозначність (чи й наявність) самої тези? =)

    > Ви залишитесь в числі "дурних", але з громадянським "обвя'Язком", а не приєднаєтесь до "розумних", але без "обов'Язку".
    думаю, я вже не маю більшости ілюзій щодо боргів та обов'язків, ось тут в коментарях детальніше.

    ВідповістиВидалити
  4. Співчуваю. Людина без обо'язків, "лицар волі", - для мене людина плебейського стану. Принаймні є обов'язок перед Богом, перед собою і своєю родиною (останнє Ви аж ніяк не заперечите). Так от Україна для мене - частина мого Бога, мого Я, моєї родини. Врешті-решт слід розрізняти Батьківщину і державу, але і за державу я несу свою відповідальність, вона мій біль і мій сором,але своїми "чистими руками" хизуватись не збираюсь. Вибачте за різкість, все ж таки "емоційний тип"...

    ВідповістиВидалити
  5. > Вибачте за різкість, все ж таки "емоційний тип"...
    я все розумію, і завше залишаю співрозмовникові право на власні емоції =)

    > Співчуваю.
    та не варто =) тим більше, що, в повній відповідності до духу дзен, ви чуєте/читаєте не зовсім (зовсім не) те, що я говорю/пишу.

    > для мене людина плебейського стану
    абсолютно не боюсь залишится плебеєм: переріс =) а тенета давно відучили реагувати надто емоційно на прямі випади.

    > Людина без обо'язків, "лицар волі"
    ще раз: ви не зрозуміли, мабуть і не намагалися зрозуміть, про що я казав, зрікаючись боргів та обов'язків. за це лише шкодую -- що не можу зацікавити своєю позицією достатньо, щоби ви на секунду викинули "свого бога" з голови і звільнили там трошечки місця для чужих слів.

    зате й винагорода моя: чудова ілюстрація до слів отого вашого знайомого: "мудрий професор безапеляційно заявив, що я – тип емоційний" =)

    ВідповістиВидалити
  6. Дякую і на тому. Ви, направду, дуже милий. І не маскуйтесь під байдужого, це Вам не личить.

    ВідповістиВидалити
  7. > ...не маскуйтесь під байдужого
    дякую на взаєм. і... я чомусь певен, що ваша наче емоційність і моя наче байдужість -- схожі... це лише психологічний захист від дійсності =)

    ВідповістиВидалити