Ох, лох...

Заріклась виходити у свята на Набережну вечором. Збільшений градус спиртного діє миттєво. Звідусіль матюки. Навіть не такі, яких маркують «смачні», а так собі, між плювками, між поцілунками, між позіханнями…

Ні, краще вже вдома. Не відношу себе до чистоплюїв-інтелігентів, які радикально очистили свій інфопростір, і тому телевізори (аж два) у моєму інтер’єрі є. Навіть слухаю досить часто. Але появилась нова забавка – інтернет. Колись у Соломії Павличко читала, що вона привезла перший персональний комп’ютер. Боже, це ж зовсім недавно!.. Я теж можу пишатись, що мій ноутбук в нашому університеті був першою диковинкою. Було колись… Довго до інтернету мала трепет, як до чистого вікна, чистої сторінки. Втім, він і зараз для мене Світ. Але Світ, як він є, світ для всіх.

В мережі не треба чекати свята. Просто хочеш подивитись новини – і читаєш море матюків або їх евфемізмів з претензією на оригінальність, навіть в назвах. Таке враження, що читаєш коментарі футбольного матчу: Дебіл, Шева! Срна на сра…! «Ментам» каюк!..

А тепер просто підставте прізвище будь-кого з чиновників чи політиків, на вибір. Переконана, що все це буде у завтрашніх новинах. Так і живемо, день зо дня. Мені здається, що ця пошесть пішла від Президента. Виявляється, він таки має вплив на широкі кола (чи сам з тих самих кіл?). Ні, я його недооцінювала, каюсь. П’яні підлітки з фан-клубів маскуються у аналітиків, експертів, кореспондентів і успішно відвоювали собі більшу частину блогосфери. Жаль.

Але все-таки… Через карантин мала більше часу на подорожі лабіринтами нету. Дякувати Богу, ще не масово втікають з цього світу ті, кого хотілось читати. Є ще лицарськість, здоровий гумор, світлі голови, закохані серця. Як не дивно, є ще, окрім реклами й білбордів, поезія! Головне, набратись духу і швиденько пробігти повз той лохотрон, повз назви, що чіпляються, як злидні, під свист і сичання маленьких

мохнатих махнят.