Оргія як тест

Піймала себе на тому, що пишу дописи лише в "календарні" дні, що видає мою консервативність або, якщо хочете, совковість. Невже в інші дні нема подій-зрушень, напруги думок, почуттів? Мо'старість?
Сьогодні була на "Оргії". Задумавши цю подію в Ялті на День народження Лесі Українки, не була певна, що нам вдасться зібрати аудиторію в доволі таки інертній Ялті. Але зал був повен. Шкода, що коли я говорила вступне слово, то надто сліпило очі світло, і я не змогла охопити всю панораму залу, особливо балкони, поглядом.
Про саму виставу писати не хочеться. Я мала уявлення про неї ще раніше. Воно не змінилося.

 Хоч поринути в текст Лесі Українки завжди приємно. До речі, на цей раз відкрила як ключову фразу, яка раніше оминала сліпими очима:

                       Ти мене замкнеш?

Тоді вже я напевне буду знати,

що ти мене перекупив у рабство. 

Це вже завтра-післязавтра буду дискутувати. Сьогодні я хочу просто сказати такі важливі для мене слова: зал був повен! і була тиша! і були аплодисменти...

І коли я ввійшла в цей зал, то очі стали вологі, коли побачила одного з моїх студентів. Він - інтелектуал, справжній філолог, аполітичний, з гарним поглядом на життя, неабиякою силою духу. Таким я знала цього п'ятикурсника з російським прізвищем і донецькими коренями. Чим же була зворушена зненацька? Він прийшов на виставу у чорній вишитій сорочці. 
І це було так просто, гідно, ніби він в дитинстві бігав босим по волинській землі...
Це і була моя оргія душі.
Мо'старість?

На шлях я вийшла ранньою весною...

Сьогодні - день народження Лесі. Вже певно чверть століття це для мене головне свято року. А рік цей особливий - минає 100 літ без Лесі. Звісно, тілесної. Бо вона (чи хай буде її слово) залишилися тут, з нами.
За моїми спостереженнями, у великих містах дні народження письменників, діячів культури згадують у вузькому колі, більш формально. А в маленьких містечках і селах залишився потяг до народного гуляння. У нас ситуація особлива - Крим, який тільки пізнає Україну. Тому гріх не використати кожну нагоду.
До речі, останнім часом, мені здається, Крим охоплює політоманія. Принаймні Ялта "сіла" на Шустера всерйоз (а я його перестала дивитися, хіба фрагментами, або ж читаю). Останніми днями, куди не зайду (магазин, перукарня, маршрутка), - скрізь обговорюють останню передачу. І в один голос нападають на свободівців та ударівців. Цікаво, що ще недавно ялтинці дружньо критикували "регіоналів", емоційно і відважно. Здавалося, відбувається переворот в свідомості. Але як тільки на горизонті з'явилися свободівці... Невже мають рацію ті, хто каже: "Свобода" - креатура бандитів-регіоналів.
Але я відволіклася. Сьогодні, як завжди в День народження, біля пам'ятника Лесі, що найближчий до моря, було людно. І звісно, що абсолютна більшість з них "приведені". Але, як на мене, варто було хлопцям і дівчатам на короткий термін вирватися з коловороту щоденності та відчути трохи іншу атмосферу, іншими очима подивитися на пам'ятник, повз який часто проходять, пробігають...
Думаю, що кілька фото засвідчать: в мене є підстави для припущення, що недаремно я і мої колеги привели своїх вихованців до Лесі. Принаймні для мене це важливіше, ніж добра звістка, що міська влада (нарешті!) виділила кошти на кошторис ремонту музею (гроші це чималі, і кілька років після прийняття ухвал на найвищому рівні місту вдавалося їх ігнорувати).
Отож, останні дні зими. Але в повітрі вже бринить весна... Леся і ялтинці...

КРУТянський день (уродин)

Правду кажуть, якщо Тобі дається забагато, то це розбещує. Сьогодні аж забагато (і несподівано!) було вітань, подарунків. Від того дійсно відчуваю себе цілком розбещеною. Поспілкувалася з найближчими "далекими", посиділи у затишному сімейному колі, розглянула сюрпризи від колег і учнів.
Та все ж у кінці дня визнаю, що найбільш знічена подарунками, на які не заслужила. І за що це мені? Молодий чоловік, з яким я в житті спілкувалася десь хвилин 15, надіслав розкішний том праць Шевельова. А колишня студентка, в якої вряди-годи викладала, принесла мені ікону св. Світлани (Фотини). Ще не звикла до оновлення стіни навпроти: і кольрів ікони, і ч/б фото на книжці, що знайшла своє місце на головній книжній полиці. Заворожуюче фото: вже немолода людина просто йде дорогою, спираючись на костур - а погляд не відірвеш!..
Що ж, минула ще одна зарубка на віку. І поступово я звикну до ікони святої і світлини вченого скитальця. Але дивуватися життю не перестану. Невже? Як писала Леся, "І віра ця щира?". Боже, дай мені ще трохи часу на віру в дива.
Лише одного подарунку не дочекалася. Адже сьогодні День героїв Крут. Тільки ввечері змогла переглянути новини. Як скупо там згадується ця подія! Як мало людей згадує "мучнів-українців"! Але це вже інша мелодія. Її можна зіпсувати словами. Та і чи варто їх шукати, коли вже написані такі поетичні рядки:
Холодна тиша. Місяцю надламаний,
Зо мною будь і освяти печаль мою...
Я виноград відновлення у ніч несу,
На мертвім полі стану помолитися,
І будуть зорі біля мене падати.
(В. Свідзінський)

Живий ланцюг 2013

І знову Ялта подивована. На Набережній, від готелю "Ореанди" до Макдональдса шикується юнь з синьо-жовтими розмальовками, стрічками і прапорцями. Цього року нас зібралося десь півтисячі.
І загалом ялтинці привітно реагували на акцію. Щоправда, цього року значно менше було скандувань. Очевидно, якийсь острах (або попередня розмова!) скував організаторів. Що, цілком ймовірно, стало наслідком виходу в студентський народ всього керівництва університету.
Чесно кажучи, враження двоїсте. З одного боку, це непогано, що всіх присутніх вітав ректор, розпочавши свій спіч українською, а навколо проректори аплодують з синьо-жовтими відзнаками. З іншого, щось насторожує... Є ж така мудрість: якщо не здатен подолати стихійний рух, треба його очолити.
Та залишмо недовіру, яка свідчить, що я вже типовий представник людей похилого віку. Насправді - це факт, який репрезентує зовсім інше обличчя Ялти. Студентський осередок омолодив її не лише зовні, але й за духом. Щодо університету, то... Направду в ньому створений осередок свободи, яка була завжди надбанням європейських вишів. Тут не тиснуть (майже) ідеологічним пресингом, проводяться акції з різним пафосом, або ж з таким успіхом  ігноруються різного виду події. Все тут є, але тихо і природно молодь прихиляється до української ідеї-мрії, яку нікому так і не вдалось сформулювати. Але вона є, витає в повітрі, струменіє в очах юнаків і юнок, які піднімають руки в живому ланцюзі.

Це - Ялта. І разом нас багато! 

Щедруємо!

Сьогодні вперше у сімейному колі слухали і співали колядки. Це перші колядки і щедрівки маленького Ярослава, якому щойно минуло 4 місяці. Слухав, широко відкривши очі, і навіть намагався підспівувати. Дай Боже, щоб при звуках цих дивних пісень у нього завжди відгукувалося серце. 

Єрусалиме!..

Тільки що дізналась результати екзит-полів. І хоч це ще не остаточні результати, інтрига збереглася.
Здувся хвалений Кличко, зливається з фоном забуття псевдомесія, нарешті відпочинемо від "мрії" Королевської. Мірошниченко у студіх намагається тримати удар, каже про унікальну послідовність регіонів. Якщо є щось унікальне, то це результат команди, лідер якої в ув'язненні. Такого Україна дійсно ще не знала.
Рада за "Свободу". Ніколи не була симпатиком націоналістичної ідеології. Але успіх свободівців для мене означає відповідь українців на мовний закон, що дискримінує мову титульної нації. Тепер обітрися, Колісниченко, ось твій тріумф, ось твоя ведмежа послуга своїм господарям!

Сьогодні цілий день працювала над єрусалимським текстом Лесі Українки. І, як часто це буває, по-новому, гостріше відчуваю її біль, її тугу, її логіку... Ганьба тим, що відцуралися від Єрусалиму у вавілонському полоні! На щастя, далеко не всі українці безбатченки.

Гнітить нас ганьба тяжче від кайданів,

гризе нас гірше, ніж залізні пута.

Терпіть кайдани – то несвітський сором,

забуть їх, не розбивши, – гірший стид.

Нам два шляхи: смерть або ганьба, поки

не знайдем шляху на Єрусалим. 

Ярусь

Тягне на пафос. Хотілось назвати блог "Князь Ялти". Народився маленький Ярослав. Ми пережили надзвичайно важкі 2 тижні з реанімацією мами і синочка. Але тепер вже три дні маленький вдома. Смішно говорити про принциповий атеїзм. Хто б не повірив в Бога, коли більше нема в кого просити захисту, коли життя близьких в небезпеці?
І мені випало чудо стати свідком, як маленька людина починає вивчати наш світ. Навряд, чи побачу, як він спробує його змінювати разом зі своїм поколінням. Але все ж - якась частка його життя пройде у мене перед очима. Певною мірою я повинна (як хрещена мати!) впливати на його світогляд, та поки що - він впливає на мій (тут все просто на перший погляд, але все ж треба подумти).
І все-таки цікаво, чи зуміє наша згуртована сім'я виростити ялтинського українця у неадекватнму середовищі?  

Гангрена

Сьогодні гостро відчула гальмо українського поступу в Ялті. Якщо раніше була хоч якась імітація, та все ж на неї реагували... А тепер відкрите ігнорування. Так, на стадіоні "Авангард" подалі від людей нібито піднімали прапор, до пам'ятника Шевченка принесли офіційні квіти, забувши про Лесю, і все ж... На установах прапори практично відсутні. І раніше було негусто, але зараз - просто моторошно стає. Особливо, коли проходиш повз школи, університет.... Найприкріше - на вулицях, навіть на Набережній, обмаль людей. Їх не заманюють навіть концертами художньої самодіяльності.
І все дуже послідовно: якийсь тиждень назад на сесії міськради випускали пару щодо мовного питання. Основний доповідач, що має кличку "міліметр" за маленький ріст (і маленький фіктивний ВНЗ, який відкрив в Ялті для продажі дипломів), все розказував з трибуни, як галичани принижують російську мову. Ідея зрозуміла? А про кримських татарів можновладці навіть чути не хочуть, послуговуючись застарілими опитуваннями. Та прийдеться, прийдеться... Велика надія на кримських татар.
Так, я живу на території України, яка охоплена гангреною. Щодня відчуваю сморід і відводжу очі від "посинілої" плоті. Але все ж - про ніяку ампутацію мова не повинна йти. Здорові клітини є. Думаю, що не тільки в моєму домі сходились друзі сім'ями, об'єднавши три покоління. І хоч розмови були песимістичні, а з-за столу - відразу до роботи, віру в повернення свята втрачати не варт.     

Регіональні князьки

Страшно слухати і політологів: "Регіони" перемагають "Батьківщину!". Слухайте, ми ж відкинуті на тисячоліття. Треба терміново змінити методику вивчення "Слова о полку Ігоревім", щоб пояснити студентам, як це небезпечно, коли "регіони" перемагають Батьківщину. Плач Ярославни в школах вчать, а Золоте слово Святослава забули.  

Реклама від 95-ого кварталу

Втомилась перемикати канали, коли на ній знову крутять нав'язливу рекламу. Хто їм пише ці смішні тексти? Комуністи, які разом з регіоналами тримають (підтримують) кермо влади, піддають остракізму олігархів (?). Інша приміряє на себе роль просто "Мрії". Від Януковича взагалі здригаюсь, бо досі здається, що це карикатура: надто шаржовано-солодким голосом він "відверто" каже, що попереду буде ще гірше (важкий шлях). Регіональні "філи" скаржаться, що попередній уряд їм нічого не дав, але нинішній - доведе "до кінця". І хто скаже, що брешуть. ПРавда ж - до ручки!

Мea culpa

Сьогодні - в'язничний рік ЮВТ. І з жахом констатую, що сумління адаптувалось. У всіх, і я - не виняток. Вже не так гостро реагую, не сиджу до ночі в інтернеті, шукаючи однодумців і хоч якоїсь можливості змінити ситуацію. Переконання мої не змінились, і сьогодні вважаю, що це ганьба для України. Більше того, що Юля послідовно приносила користь для реалізації української мрії. Але... Мовчу, живу своїм приватним життям. Яка ж все-таки тварина ця істота, яку величають homo sapiens! 

Позов

Спочатку знайшла новину в Інтернеті. Потім переконалась, що це не булька: у Ялті, на площі перед мерією з ретроназвою Радянська дійсно можна підтримати судовий позов до Януковича. Що я і зробила. Щоправда, бажаючих не бачила. Анкету видають у палатці з написом "Батьківщина" якось з-під поли, навколо - підозрілі бабусі, які завжди супроводжують конфліктні акції. Але врешті - це свідчення українськості Ялти.
До речі, в місцевий університет подано заяв на перший курс: російська мова і література - 24, українська мова і література - 46.   

Смерть як мірило

Не стало Ступки. Не всі, хто розуміє цю втрату, потраплять на похорон. Найкраще приєднатись до прощальної церемонії на відстані - переглянути фільм або виставу за його участю. Я вибрала "Білий птах з чорною ознакою".
Читаю інформацію про прощання в Києві і думаю: якщо так українці проводжають великого актора, то ми ще духовно здорова нація. 

Лівадійський коллайдер

Таким лагідним і прозорим, як сьогодні в Лівадії, море важко пригадати. Плавати у товаристві "одомашнених" риб, розглядаючи на дні дивовижні камінні химери... На думку приходило супервідкриття про "частинки Бога". Цікаво, коли у воді стає невагомим тіло, то чи є підстави гадати, що "виростає" душа?
І тиша!.. Після ялтинської суєти блаженна тиша у Лівадійському парку... Колись це буде чи не найбільше благо. Після переглянутої антиутопії "Бразилія" пофантазую: у майбутньому тишу будуть продавати на вагу, як наркотики, щоб абстрагуватись від реалій та подарувати собі п'янку радість чистоти і, якщо хочете, наближення до "частинок Бога".       

Двадцять років потому

Вчора їздили на мовний мітинг в Сімферополь. Гостро запахли спогади з початку 90-х. Правда, тоді нас облаювали ще енергійніше і натхненніше. Але...
Паралель підтверджується і киданням яєць з боку українофобів. Дісталось найменшій з нашого сімейного десанта. Її щока спухла, а на вишитій сорочечці розплилась велика пляма. Ну що ж - бойове хрещення успішно пройшла! Яник свого часу впав від яйця. А в Ілони тільки скотились дві великі сльози.
Двадцять років назад я вже відпирала одяг від яєць. Але тоді цієї дитини ще і в планах не могло бути. Невже треба починати все спочатку?

Періщив іванокупальський дощ. На перевалі п'янке свіже повітря заповнило всі вакуумні улоговинки свідомості, немов нагадуючи, що життя прекрасне.   

Наперсточники

Цинізм ПР-ів зашкалює. Тільки вони відкрито можуть хизуватись своїм шулерством, насміхаючись над жертвами власних афер. З ними не можна виграти, але історія саджає нас за один стіл. Ющенко і іже з ним дорікають опозиції за безпорадність і опосередковано хвалять ПР за "стимул". У чиїй команді він грає? 
Важко без лідера. "Кролик" Яценюк явно програє мускулистому Кличкові. Ми все намагаємось приплюсувати інтелект до сили. Але ніщо не може замінити харизми. 
Маятник моїх сподівань знову колихнувся: лідера нема, але народ є. Боже, не дай нам заніміти!   

За харч

Після тривалого спурту, яким в мене завершився навчальний рік, спробую повернутись до більш звичного ритму. І здавалося б є привід – відпустка (так звана відпустка, або ж в дусі часу – умовна відпустка). Буквально на 3 дні повернулась до своїх витоків – у село Гермаківку… Не знаю тільки, як ті емоції, що Шевченко розірвав у своїх «Трьох літах», стиснути до звичайних блогівських «трьох рядків».

Чисто випадково натрапила на краєзнавчу книжку про історію Гермаківки. І хоч написана вона не без просвітянського пафосу, все ж містить чудову підбірку фотографій і документів. Я довго вглядалась в ці фото, в пасіонарні рядки, залишені нині вже офіційно визнаним героїчним лісовим братом Зеленим (Назарків). Так, це була сильна особистість. А здатність на жертву задля ідеї завжди викликає в мене повагу. Майже зразу ж після загорнутої сторінки книжки прийшли друзі безтурботної юності, а нині вже дозріла сільська інтелігенція – авторитетний лікар і директор школи. Щоправда, звикнути до цієї метаморфози вкрай важко.

Спочатку були жарти, ділились клопотами – як без них? Я тепер навіть знаю, скільки вікон підпорядковані кожному з них, вікон – з яких дивляться на світ (у одного – 17, у другого – 43). Теплий вечір, теплі спогади, але…

Та небавом дізналась те, що відразу перекреслило ностальгійний настрій. Виявляється, друг моєї молодості, а нині директор школи – очолює осередок партії регіонів. Мабуть, туди увійшли і всі його 40 вчителів. Як скласти цей пазел – перед школою погруддя Назаркова, яке відкривали з усіма почестями, а за ним засідають регіонали – вся сільська інтелігенція. Врешті, можна плюнути на вічно інфантильного мого друга, він завжди був естетом-совком. Але ж бо виявляється так працюють усі школи в районі??? Чому в Криму знайшовся директор школи Валерій Пастушко, який після всіх погроз залишився при своїх переконаннях, хоч і пережив інсульт. А така поведінка для нащадків знаменитих і нещадних бандерівців – нонсенс. І які ж аргументи? «А дітей хто годувати буде?» - каже негідник, маючи одруженого сина, що працює викладачем на кафедрі і вже встиг захистити дисертацію та одружену доньку, яка з чоловіком вже має свій бізнес? Невже така солодка влада, та влада, що фактично згвалутвала колишнього вільнолюбного інтелектуала, циніка і бунтаря?

Найприкріше – за всіх земляків. Якось гостро зрозуміла, що вища школа – це лише дресирування зламаних, виховання пристосуванства. Вища школа спокійно вчить – гендлювати гідністю, сумлінням, заповітами предків – можна і треба, бо жити треба миттєвістю. Що ще найгірше – що я працюю в вищій школі. І я не без гріха.

Одну мою знайому бабусю разом з маленькою внучкою повезли у дельфінарій, де вона по-дитячому реагувала на витівки дельфінів і здавалась абсолютно щасливою. Але потім дуже серйозно і поважно сказала: «І чого тільки істота не зробить за харч!».

За харч – точніше не скажеш. І не тільки цей директор, схожий на Карлсона, а й донецький професор-патріот, який на повному серйозі називає мітингувальників проти мовного закону «плебсом», а скажімо, Олег Скрипка, що з виглядом мудреця дає сьогодні інтерв’ю, – чим кращий він?

Треба речі називати своїми іменами. Істоти нищать майбутнє України, бо їм хочеться добре їсти, ще й мати повище місце у соціумі. Що б вони не говорили, а чинять істоти – ЗА ХАРЧ!

  

Великий піст

У календарі для мене його визначають 2 дати - 25 лютого (Лесин день) і 9 березня (Шевченків). Якийсь особливий стан аскези, коли хочеться максимально простими словами думати (і говорити іншим) про Дух. В міру сил це роблю, але чи знаходять мої слова відгук?
Тільки нещодавно (як не дивно!) звернула увагу, що гасло "Весна переможе!" - це рядок з Лесиної ранньої поезії "Веснянка".

Не плач, моя роже,
Весна переможе!
Весняного ранку
Співай, моя люба, веснянку!

У циклічному часі перемога весни ніколи не буде остаточною, але людина у сізіфському просторі мусить вірити в неї і наближати її. Або хоч жити цією ілюзією.

NB

Караул! На ключові посади силовиків в Україні призначають іноземців! СБУ - росіянин з Москви, оборона - казаха з Москви. Кажуть, так званий президент оточує себе "сім'єю", тому що... І в цій "сім'ї" українцям місця нема. Гаплик сирітці! Насправді, це вже не NB, а SOS.

Ялта в снігу

Ми, люди південні, сприймаємо сніг як екзотику. Пушисто-біле на зеленому, фіолеттова далечінь з проблисками сонячного проміння - красиво. Діти на санках (звідки їх так багато?)
Але сьогодні краса мене не переконала - за 5 хвилин щоденного маршруту побачила 2 замерзлі пташки. Мабуть, вони прилетіли у вирій...