ТРЕТІЙ БУКЕТ

Цього року День перепоховання Шевченка в Ялті пройшов непомітно. Суєта навколо виборів, кінець навчального року, а ще підготовка до небувалої в історії Ялти акції «Мегамарш у вишиванках» витіснили дату 22 травня на маргінеси пам’яті. Наступного року таки слід підхопити ініціативу Києва і провести шевченківські читання біля пам’ятника.

Та все ж родинний похід до Шевченка ми провели. Коли прокинувся Ярчик, я піднесла його до Тараса. І яке ж було моє здивування, що до наших двох букетів, що виглядали так сиротливо на трохи забрудненому п’єдесталі, додався ще третій! Буквально за якихось 10 хвилин, поки Орест міряв щойно куплену вишиту сорочку, чиясь рука тихо поклала квіти вишневого кольору до підніжжя Шевченка. І незнайомць (чи незнайомка) зник.

Тут треба помовчати, щоб не впасти в сентименталізм. Код цього мовчання – «Ще не вмерла Україна».