понеділок, 10 серпня 2009 р.

Час мовчання

Завтра минає рочок моєму блогові, ніші для крику, мовчання й нудьги. Виявилось, що найскладніший - час мовчання.
Серпень - найсуєтливіший місяць у нашому курортному місті. Наймудріші - втікають з нього, інші 99 відсотків запопадливо збирають урожай зелених. Я вже далека від юначого снобізму, будь-який урожай - пшениці, буряка, автографів у заліковій книжці - це завжди передусім праця.
Минуле літо брало акорди емоцій грузинською війною й олімпіадою. А нинішнє мало бути чистим, як гірське повітря. Мріяла забарикадуватись за кондиціонером та закінчувати монографію. І тільки зрідка випливати у духмяне повітря вечірнього міста, втомленого після палких сонячних обіймів.
Яка це щемлива мелодія - дивитись, як щасливі люди дарують розкіш своєму тілу. Якщо на це тратити лише один місяць з дванадцяти - то це не гріх. Це як побілити церковку, окинути її втішеним оком, трохи абстрагувавшись від тремоло духу, який незримо панує всередині храму.
І ось навколо снують тіла, золотисті і запечено-облізлі, в шортах і трусах, в шльопанцях на босу ногу, линуть одне до одного, - і мені досить обсерваційного підживлення, щоб знову сісти за комп'ютер - новий, між іншим: блогу - рік, йому - місяць.
Все мало бути саме так. Але... Доля дала мені стусана і схопила за горло.
Через це проходять майже всі, ось прийшла і моя пора - бачити ангели смерті над найріднішою людиною. Дурна жіноча метафоричність - це лиш тавро моєї переляканості. Страшно, боляче, нестерпено. За кілька ночей біля ліжка страдника, якому ти вже нічим не можеш допомогти, стаєш старшим вдвічі. По-іншому дивишся на пружні мускулисті тіла, що заполонили місто щастя. Неміч і відчай - ось що чекає всіх попереду. І, якщо чесно, наука і поезія, гра в кульки з повністю відключеним інтелектом, -все це лише різні способи не думати про смерть.



4 коментарі:

  1. > все це лише різні способи не думати про смерть

    100%, але ж так і має бути...

    ВідповістиВидалити
  2. Все минає...
    Смерть, це ще один прояв життя, підсумок, логічне завершення.
    На мою думку, безсмертя було б страшнішим, жорстокішим випробуванням. Смерть не буває вчасною або передчасною, цей процес відбувається кожної миті. Ми постійно під її впливом, ми звикли, як до земного тяжіння, і помічаєм його тільки коли оступаємось.
    Смерті не варто боятись, вона надає цінності життю, без неї життя абсолютно позбавлене сенсу.
    Смерть це розлука, але іноді ми розлучаємося назавжди і з живими.
    Мої співчуття і побажання сили духу та витримки.

    ВідповістиВидалити
  3. Дякую за підтримку. Смерті якраз боюсь найменше. Жахлива безпорадність перед болями і неміччю.
    Сьогодні минув 9-й день, як мама пішла в інший світ.

    ВідповістиВидалити