Дежавю

Ось і знову політика нахабно експропріює мій світ. Якраз приходить пора відпусток, час - коли можна максимально зосередитись на пріоритетних справах, але події "там" змушують вкотре відчути себе "наркозалежною".

Україна - це я. І викручує мене сьогодні до нудоти. Терпіти не можу надмірного пафосу, не можу дивитись на екрані на скиглячих чоловіків у похмурих галстуках, підкреслено серйозних, без почуття гумору - нікчемних сторожів мови, яка чомусь лазить у вікно до сусіда. А все чому? - бо чоловіки ті євнухи! (Та і жінки в тім товаристві не кращі!) Але все ж коли я проходжу, скажімо, повз найближчу школу, і чую, як на останньому дзвонику там звучить наш гімн (а ще десяток років назад мене переслідували з газовим балончиком лише за пропозицію відкрити в ній український клас), то сльози навертаються на очі.

Ці спогади накотились на мене від фрази, яку я наважуюсь сказати вголос: коаліція-ширка - антиукраїнська. Власне, про це зараз будуть трубіти всі, кому не лінь. Я ж дійсно наважилась, бо з колоди політиків, що маємо нині, тривалий час вважала тузом лише Юлю. Не належу до тих, хто "задрав штаны, готов бежать" за БЮТом, але дійсно, нерідко відчувала: за ЮВТ не соромно. Що стосується президента, то за нього соромно. Яценюк зі своїми тинейджерськими комплексами "все НЕ так" - взагалі насмішка над українцями. Але що ж говорити тепер? Я готова ЮВТ пробачити багато чого, і навіть свій вкрадений ноутбук (як результат кризи), і нервове смикання її правого плеча, коли вона говорить недоречні агресивні сентенції. Однак спілка з політичною силою байстрюків нокаутує мою свідомість. І не впертість майданівця в мені говорить. Так, час інакший, багато чого змінилось. І люди змінились. Тепер, скажімо, парадокс, але мені несмішно, коли говорить Шуфрич, нерідко нема чим крити проти раціоналізму синьо-білих. Зрозуміло, що співпраця з ними вкрай необхідна, а електорат їхній - нормальні люди, які мають право на своє бачення, на свій вибір. Зрозуміло й інше: Ющенко все зробив, щоб зруйнувати коаліцію. Здається, в нього була така мета: руйнувати будь-який конструктив своїми "чистими" бездіяльними руками. Проте це далеко не рефлексуючий Пілат!..

І все ж "ширка" убиває останні надії бачити Україну кращою. Більш ситою - ймовірно, але не тією, що тужила не в одному поколінні нездійсненною мрією.

І що ж далі? Відчуваєш себе перекотиполем. Відкинута ураганом від звичного закутка, куди мігруватиму? Страшно визнати, але, скорше, в бік нікчемного Ющенка, мізерного Костенка, неприйнятного ТягниВбока... І це тільки тому, що вони українці?!.. Є ще, скажімо, більш симпатичний, але малохаризматичний Гриценко, проте для політика він надто самозакоханий, щоб мати якісь перспективи. При такому розкладі невже знову прийдеться голосувати за Ющенка, якому не довіряю і якого не поважаю?

Цей тест, слава Богу, не треба проходити завтра. Дарма я жертвую годиною сну, щоб гадати на "блоговій гущі". Але принаймні не буду ховатись від самої себе, уникати чесності. Політика тече, як вода. Настрої, може, ще будуть неодноразово змінюватись. Та сьогодні вони кепські. І завтра слід чекати нового наступу, нового глуму.

Ось такий виходить абсурд на електоральному полі. Початок літа. Листопад...