Леся Українка про гоббі Ющенка

У нас черговий день скорботи. Хоч я й поважно відношусь до історії, здатна погодитись з просвітницькою необхідністю подібних заходів, але це вже через край. Скорбота, печаль, журба, ну хоч би тобі один день радості! Це ж незабаром і День Конституції перетвориться у День скорботи. Самозванці-"стражники" Конституції піднімлять гвалт, довірливі натури за серце будуть хапатись, скептикам прийдеться рятуватись навушниками, щоб не чути цього бедламу. Отож, вжалений Ющенко оголошує жалобу.
У Лесі Українки в "Камінному господарі" на бунт проти імперативу депресії та її апологета Командора спромоглась Анна. По-моєму, цей текст справжнє лібретто для опери наших днів.

Командор
Чого се ви вбираєтесь?
Анна
На завтра
покраси вибираю. Завтра хочу
піти на бій биків.
Командор
У півжалобі?!
Анна (з досадою відсуває покраси)
Ох, ті жалоби! і коли їм край?
Командор (спокійно)
Ся має вісім день іще тривати.
По дядькові вона не дуже довга.
Анна
Найцікавіше те, що я і в вічі
не бачила ніколи того дядька.
Командор
То справи не зміняє. Ви тепер
належите до дому де Мендозів,
тож вам годиться шанувати пам’ять
всіх свояків.
Анна
Продовж їм, боже, віку!
Бо се тепер по дядькові жалоба,
а то була по тітці, перед нею ж –
коли б не помилитись! – брат у третіх
чи небіж у четвертих нам помер…
Командор
На кого ви розсердились?
Анна
Я тільки
хотіла пригадати, скільки днів
я не була в жалобі з того часу,
як з вами одружилась.
Командор
Цілий місяць.
Анна (іронічно)
Ах, цілий місяць? Се багато, справді!