ПЕРЕКЛИЧКА
Чи то того, що тобі за сімдесят і ти ідеш не на ярмарок, а з ярмарку, чи пережите раніше взнаки дається, але ночами часто сняться тривожні, навіть кошмарні сни. А найбільше тривожить мене Ялешка Плакида: вона показує мені пухлого мізинця із зламаним нігтиком – прохає отакий мізерний шматочок хліба, якого в мене нема…
Я був старостою класу. Ще з першого класу наша вчителька Марія Іллівна Курило, білоруска, з трохи покопаним віспою обличчям, завела порядок: ще до її приходу, тільки пролунає дзвінок на уроки, староста робить перекличку. Наш “математик” Фадей Цибулько своїми чорними, як вуглинки, очима нишпорив по класу, виявляючи відсутніх.
– Говоруха Павло, – починаю називати прізвища.
– Не буде сьогодні Павла. Він пішов ловити жаб у Самарі, – сказав Фадей.
Дехто засміявся, але той недоречний сміх обірвався: всі знали, що Павло був дуже слабий від голоду.
– Деркач Олекса.
– Він учора помер, – глухо сказала Оля Давиденко, висока білява дівчина. В класі притихли, хтось схлипнув.
– Іван Гарбуз.
– У класі мовчання. Я забув, що Івана, мого сусіда, уже три дні, як не стало. Він став жертвою канібалізму…
– Покидайло Євмен.
……………………………………………………………………
Страшна бухгалтерія голоду: з 45 учнів В‘язівської початкової школи у Павлоградському районі на Дніпропетровщині навесні 1933 року померло 25.
……………………………………………………………………
А я часто вночі чую слабий голос Ялешки Плакиди, яка, умираючи, не прохала, запитувала мене: “В тебе немає хоч отакого шматочка хліба?” – і показувала пухлий мізинець із зламаним нігтиком. Як же хотілося допомогти симпатичній дівчинці, яка померла прямо в класі за партою.
Була вона голубоока, в міру кирпатенька, лагідна, в темно-жовтій спідниці, в біленькій вишитій кохтині. “Сама вишивала!” – хвалилася. Ще коли не було голоду, вона приносила яблуко, давала мені відкусити червоний його бік. “Смачне яблуко?” – запитувала.
А тепер її голівка стукнула об віко парти, рука впала мені на коліно під партою і на мене дивилися помутнілі очі. Стало моторошно, я покликав вчительку:
– Маріє Іллівно, щось з Ялешкою.
– О, боже! Моя ж ти дитино, – заплакала вчителька, закриваючи очі дівчинці.
Публікації
Окрім того, тих щирих спогадах, та описах нелюдського ставлення до українських селян, Гулак, чудово знаючи причини та винуватців Голодомору... залишається людиною, відкритою, неозлобленою до росіян: в передмові до книги "Голод" він дякує "стаю перд вами на коліна" мешканцям російських областей, що межують з Україною за те, що вони допомогали голодним українцям запасами їжі та переховувати їх, та переправлюти через кордони, в той час вони теж голодували (звичайно не в такій мірі, як українці). проте, виживши в таких страшних умовах, переживши війну, злети та "падіння" незалежної УКраїни, залишитися високоморальною людиною - це теж великий подвиг.
ВідповістиВидалити