Кожного року Леся Українка у свій День народження стимулює моє бажання піти до Шевченка. Так було і нині. Школярка з Сімферополя, одна з переможців конкурсу "Змагаймось за нове життя", напрочуд проникливо прочитала рядки поезії "На роковини":
Вкраїна бачила не раз,
як тії закоханці
надвечір забували все,
про що співали вранці,
і, взявши дар від неї, йшли
до іншої в гостину;
вони не знали, що то є
любити до загину.
Він перший за свою любов
тяжкі дістав кайдани,
але до скону їй служив
без зради, без омани.
І згадалися ті численні "закоханці", і ці слова бриніли в мені кілька тижнів.
Сьогодні ялтинський Шевченко теж в квітах. З влади представників не було (легше дихалося!). Вкотре шанувальниками Кобзаря проявили себе представники старшого покоління. Але все ж мені вдалося познайомити наших "патріархів" з молодими силами. Вирішили накреслити спільні плани, зокрема вже розпочати підготовку до 200-ліття Шевченка.
І ще одну подію чекаю: прем'єру ораторії "Страсті по Тарасу". Це повинна бути загальноукраїнська культурна подія! Лібрето написав Василь Вовкун. Вперше зі своїм національним проектом такого рівня він виходить на люди після тривалої паузи. За свої міністерські роки Василь нажив багато ворогів серед друзів. Може, багато що переоцінив (якби ж то!), зализав рани. Я страшенно рада знову почути пульс його унікального творчого потенціалу. І хоч бандитські реалії сьогодення кожний день хапають за горло, та все ж - "не вмирає душа наша..."!
Немає коментарів:
Дописати коментар