Фрики

Зачепило мене карасьовське визначення "бабці-фрики", тобто ті, що мітингують біля Печерного суду. А й справді, скільки не звинувачуй (або вихваляй) націю за її інертність - нічого не змінюється. Причини, очевидно, не тільки в ментальності чи у філософській постмайданній втомі. Люди бояться. Хто втратити посаду, хто - просто роботу, хто - виглядати фриком в очах нормального обивателя. Але найбільше внушає страх януковичівська орда. І хоч сам собі - мовчки чи вголос - сто раз пояснюй, що ти нікого не боїшся - брешеш...
Грубо кажучи - світ поділений на ці дві категорії: фрики і комільфо. Останні, мабуть, теж потрібні, вони дають точку опори, вони - тактики. Але світ рухають фрики, стратеги.
А поміж цими берегами - пристосуванці, зі своєю філософією. Вчора мала нагоду спілкуватись з кількома місцевими проукраїнськими політиками та депутатами, з уособленням наївності і зарозумілості. Заклик одного - українцям всім масово треба вступати в партію влади, і вже всередині неї поступово перетягувати ковдру на себе. Звучить майже осмислено. Тільки пам'ять у нас коротка. Хіба не так давно дружніми лавами вливались українці до КПРС? Мавки стають Килинами, це правда - чудова концепція запропонована у виставі року "Лісова пісня". Та чим ця історія завершується?
Власне, у ситуації, що склалась, тільки пенсіонери (так-сяк незалежні громадяни), за умови збереження власного "я", здатні щось чітко сказати і показати системі: від поетеси Ліни Костнко до тих хічкоковських бабусь у чорному, які приготували Януковичу, що мчався на цвинтар, нацарапане гасло - "Туди вам і дорога". Щодо гендеру: щоб не впадати крайнощі можна дисбаланс пояснити тим, що жінки довше живуть (або пізніше маразматіють).
Виходить, що поки ще спить "розум, честь і совість" нації, Україну на краю прірви рятують фрики. Многая літа вам!